Філософія та магія як позафілософська форма світоосмислення

Рейтинг 0/5 (Голосов: 0)

Реферат

Філософія та магія як позафілософська форма світоосмислення


Вступ


Вважається, що сучасне суспільство переживає ренесанс окультизму і первісного чаклунства. Чарівництво, чорнокнижництво, магія, окультизм - ці слова нині не сходять зі сторінок журналів і газет.

Магія (від давньогрецького - ворожба) - віра в існування надприродних засобів впливу на навколишній світ, це система прийомів, заснованих на вірі в можливість примусити надприродні сили здійснити бажане. Іншими словами, це сукупність дій, обрядів та церемоній, пов'язаних з вірою у надприродні сутності та можливістю впливати на ці сутності, а з їх допомогою - і на хід подій у реальному світі. Магія створює враження, що людина може змінити дійсність не лише своєю працею, тобто природним способом, а й особливими символічними діями, обрядами й ритуалами, тобто надприродним шляхом.

Питанню співвідношення магії та філософії присвячено велику кількість праць та думок. Одні вчені вважають, що не можна досліджувати зародження філософії без вивчення магії, так як в останній закладено початок розуміння детермінізму, причинно-наслідкового звязку. Інші - заперечують таке твердження. Кожна з таких думок має право на існування, так само як і сумніви щодо її істинності. Беззаперечним залишається лише той факт, що магія була і залишається складовою і невідємною частиною людського життя, а отже і безпосереднім чинником впливу на філософські переконання.


1. Причини виникнення магії

магія філософія наука

Існують різні визначення магії, за одним з них: «Магія - це обряди, пов'язані з вірою в здатність людини надприродним шляхом впливати на людей, тварин, явища природи, а також на уявлюваних духів і богів». Усі незмінно вказують на головну особливість магії: у її основі завжди лежить віра в надприродні сили й у здатність людини за допомогою цих сил контролювати навколишній світ.

Магічна дія, як правило, складається з таких елементів:

матеріальний предмет (речовина), тобто інструмент;

словесне заклинання - прохання або вимога, із яким звертаються до надприродних сил;

певні дії й рухи без слів - сам обряд.

Час виникнення магії вчені відносять до епохи кам'яного віку, тобто до періоду первісного суспільства. Є дані, що магічні обряди й вірування існували вже в неандертальців, які жили 80-50 тисяч років тому. Мова йде про поховання (склади) ведмежих кісток у мустьєрських печерах Драхенлох (Швейцарія), Петерсхеле (Німеччина), Регурду (Франція), що розглядаються як свідчення мисливських обрядів (печерні ведмеді на той час були одним із головних об'єктів полювання людей). Деякі вчені вважають, що первісні люди, зберігаючи ведмежі черепи й кістки, сподівалися, що це дасть можливість убитій тварині повернутися до життя і в такий спосіб плем'я забезпечить себе їжею в майбутньому. Принаймні, у деяких племен, що збереглися до кінця XIX ст. і ведуть первісний спосіб життя, існували аналогічні поховання кісток, і саме таке обрядове пояснення давалося їхніми жителями.

Що ж до виявлених у XIX-XX ст. пам'ятників верхньопалеолітичного періоду (40-10 тис. років тому), то вони, і з цим згодні практично всі вчені, свідчать про наявність у первісної людини вже розвинутих магічних уявлень і обрядів. У 1879 р у Піренейських горах (Іспанія) була відкрита глибока печера, названа Альтамірою, на стінах і стелі цієї печери рукою первісного художника були зображені кабани, зубри, олені й інші види тварин, на яких полювало його плем'я. У відкритій вже у Франції печері Мотеспан були виявлені залишки трьох скульптур, шо зображували печерних левів. На шиї і грудях однієї з уцілілих скульптур були чітко помітні сліди від дротиків і списів, які кидали первісні люди в цю фігуру. Інші ж дві скульптури були повністю розбиті, тому шо в них мисливці влучали занадто часто.

Найбільшою популярністю серед подібних знахідок (сьогодні їх нараховується більше 100) користується відкрита в 1940 р. знаменита печера Ляско. Свою популярність ця печера одержала через багатство настінних малюнків. Більшість цих малюнків, а деякі з них вирізняються воістину неймовірними розмірами, прекрасно збереглася до наших днів. В усіх залах печери, у переходах між ними на стіні й стелі первісні художники зобразили в різних позах тих тварин, яких вони бачили навколо себе: оленів, ведмедів, кабанів тощо. Усі малюнки різнобарвні, із використанням червоної, жовтої і чорної фарб. Малюнків так багато, що місцями вони накладаються один на одного. На тілах тварин і поруч з ними помітні насічки, шо символізують політ дротика й поранення звіра. На багатьох малюнках залишилися сліди від метання в них справжніх списів і дротиків.

Мимоволі виникають питання: навіщо первісні люди іноді малювали тварин у настільки незручних, часто важкодоступних і погано освітлених місцях печери? Навіщо після нанесення малюнків вони руйнували їх списами й дротиками. Відповісти на ці питання допомагають етнографічні спостереження, проведені в XIX-XX ст. над племенами, що зберегли первісний уклад життя. Наприклад, австралійські аборигени перед початком полювання виконувати спеціальний обряд - малювали на піску фігуру кенгуру і під час ритуального танцю втикали в зображення тварини свої бойові списи. При цьому вони думали, що, влучивши у малюнок, влучать і в саму тварину під час полювання. Найімовірніше, що так само думала і первісна людина. Тут цілком доречно згадати слова К. Маркса про фетишизм: «Розпалена прагненням фантазія створює у фетишиста ілюзію, начебто «бездушна річ» може змінити свої властивості тільки для того, щоб задовольнити його примху». Аналогічна ілюзія створювалася й у первісних учасників магічного ритуалу, шо символізує смерть і вбивство тварини. «Розпалена фантазія» виконавців ритуалу перетворювала імітацію полювання на саме полювання, а ритуально-магічне «вбивство» тварини на реальне вбивство звіра.

Узагалі ж віру первісних людей у магію слід шукати в матеріальних і суспільних умовах життя. Первісний стан людства іноді уявляється безтурботним, коли люди як улюбленці природи одержували від неї у вигляді дарунків усе необхідне для життя. Але про труднощі первісних людей, про суворі, найчастіше трагічні умови їхнього життя красномовно свідчать такі цифри: майже 50% неандертальців не доживали до свого двадцятиліття. У кроманьйонця середня тривалість життя не перевищувала 20 років. У найважчому положенні опинялися жінки й діти: 38% неандертальців умирали, не досягши й 11 років, майже ніхто з жінок не доживав до 25 років. У пітекантропів і синантропів смертність була ще вищою: 68% синантропів не досягали й 14 років.

Ці дані були отримані вченими при вивченні кісткових останків первісних людей. Високий рівень смертності зазвичай був результатом частого голоду, смертельних поранень, отриманих у ході полювання на великих тварин, убогості первісної техніки. У людей тієї епохи були лише найпростіші знаряддя праці, зроблені з каменю, кістки, дерева. Вони були грубі й недосконалі. Засоби до існування найдавніші люди добували полюванням, рибальством, збиранням. Однак первісний мисливець, незважаючи на всю свою майстерність, часто залишався без здобичі, а рослинну їжу можна було добувати лише у певні місяці року.

Уся діяльність первісних людей полягала в тому, шоб забезпечити себе і своїх близьких засобами до існування. Нерідко їхні зусилля не приносили результатів, тому невдачі викликали сумніви у своїх силах, непевність у майбутньому. Відсутність реальних засобів, шо гарантують надійні й постійні результати, і виявилася основною причиною того, що людина кам'яного віку звернулася до пошуків ірраціональних засобів практичного впливу на природу. Такими засобами й стали магічні ритуали й обряди.

Так, економічна нерозвиненість, слабкість первісного людства, що виявилася в практичному безсиллі людини перед природою, якраз і стала тим соціальним тлом, на якому виросла віра в магію [14].

Цілком можливо, що виконання якої-небудь дії за випадковим збігом давало бажаний результат. Звідси виникло переконання, що за допомогою виконання цієї дії людина вступає в контакт із надприродною силою. Пізніше на магічні обряди почали покладатися надії як на захист від природних стихій, злих істот і сил, на ефективний засіб у досягненні тієї або іншої практичної мети, якої неможливо досягти, використовуючи реальні прийоми й засоби. У кожного роду, племені, громади створювалися свої форми чаклунства, що стосувалися тільки їхнього кола, у результаті чого виникло безліч магічних ритуалів і обрядів. Вчені описали й систематизували тисячі чаклунських ритуалів і вірувань, шо існували в різних народів у різні часи.


. Види та принципи магічного мислення


Відомі різні види первісної магії: промислова, землеробська, військова, лікувальна, любовна, шкодоносна та ін. Вони полягали в заклинанні мисливських пасток, чаклунських процедурах на полі, спробах навести причину (тобто зіпсувати здоровя, наслати морок), приворожити, в чаклуванні над зброєю, над хворим, у різного роду замовляннях тощо. Але в кожному випадку вона була або фетишистською, або тотемістичною, або анімістичною, або ж, нарешті, повязаною з вірою в духів. Адже магія, як сплав чаклунського дійства і віри в можливість через нього вплинути на надприродне, відбула становлення і розвиток як складник первісної релігійності в цілому та як мова розглянутих вище форм чуттєво-надчуттєвих та демоністичних вірувань.

При дослідженні магічного мислення тубільців Полінезії Дж. Фрезер помітив дуже цікаву закономірність. Виявилося, що тубільці використовують магію в землеробстві при посадці бульбових рослин, врожай яких буває мінливий, але магія не застосовується при культивуванні плодових дерев, що дають стійкий, стабільний врожай. У рибальстві магічні прийоми практикуються при промислі акул та інших великих і небезпечних риб, при лові ж дрібної риби магія вважається зайвою. Побудова човнів завжди супроводжується магічними обрядами, при зведенні ж будинків магія не використовується. Це дозволило Дж. Фрезеру зробити висновок, що магічні уявлення виникають тоді, коли людина не упевнена у своїх силах, коли вона зіштовхується з проблемами, вирішення яких залежить не стільки від самої людини, скільки від безлічі привхідних факторів. Саме це і змушує її покладатися на допомогу таємничих сил і виконувати магічні дії.

За Фрезером, магічне мислення ґрунтується на двох принципах. Перший з них говорить: подібне породжує подібне, або наслідок схожий на свою причину. Відповідно до другого принципу, речі, що раз прийшли у зіткнення один з одним, продовжують взаємодіяти на відстані після припинення прямого контакту. Перший принцип може бути названий законом подібності, а другий - законом контакту. З першого принципу, а саме з закону подібності, маг робить висновок, що він може виконати будь-яку бажану дію шляхом простого наслідування їй. На підставі другого принципу він робить висновок, що все те, що він проробляє з предметом, зробить вплив і на особу, що один раз була з цим предметом у контакті (як частина його тіла чи інакше). Гомеопатичною чи імітативною магією можна назвати чаклунські прийоми, засновані на законі подібності. Контагіозною магією можуть бути названі чаклунські прийоми, засновані на законі контакту.

Перший вид магії найкраще позначити терміном гомеопатична, тому що альтернативний термін - магія імітативна - не виключає чи навіть має на увазі свідоме наслідування, що значно звужує сферу дії магії. Адже чаклун упевнений, що принципи, які знаходять практичне застосування в його мистецтві, керують також неживою природою. Іншими словами, він допускає, що закони подібності і зіткнення поширюються не тільки на людські дії, але мають загальне застосування. Як система природних законів, тобто сукупність правил, що визначають послідовність подій у світі, вона може бути названа магією теоретичною. У якості ж приписів, які люди повинні наслідувати, щоб досягти своєї мети, вона може називатися магією практичною. Разом з тим, варто мати на увазі, що первісний чаклун знає магію тільки з її практичної сторони. Він ніколи не піддає аналізу розумові процеси, на яких ґрунтуються його дії, ніколи не розмірковує над абстрактними принципами,що містяться в них. Магія є для нього мистецтвом, а не наукою; сама ідея науки відсутня у його нерозвиненому розумі.

Гомеопатична магія ґрунтується на звязку ідей за подібністю; контагіозна магія ґрунтується на звязку ідей за суміжністю. Помилка гомеопатичної магії полягає в тім, що подібність речей сприймається як їхня ідентичність. Контагіозна магія робить іншу помилку: вона виходить з того, що речі, один раз побувавши в зіткненні, перебувають у контакті постійно. На практиці обидва види магії часто сполучаються. Точніше кажучи, якщо гомеопатична, чи імітативна, магія може практикуватися сама по собі, то контагіозна магія, як правило, повязана з застосуванням гомеопатичного принципу. Обидві різновиди магії - гомеопатична і контагіозна - можуть бути позначені єдиним терміном - симпатична магія, оскільки в обох випадках допускається, що завдяки таємній симпатії речі впливають одна на одну на відстані й імпульс передається від однієї до іншої за допомогою невидимого звязку.

Вся система симпатичної магії складається не з одних лише позитивних приписів, вона також містить у собі велику кількість негативних приписів, тобто заборон. Вона вказує не лише на те, як слід чинити, а також на те, чого робити не слід. Сукупність позитивних приписів становить чаклунство, негативних - табу. Фактично, всі уявлення про табу, у будь-якому разі, у своїй більшості, є лише частковими випадками застосування симпатичної магії з її законами подібності та контакту. Хоча, звичайно, ці закони не сформульовані дикуном в словесній формі та не осягнені ним абстрактно, він, тим не менше, вірить, що ці закони регулюють хід природних явищ цілком незалежно від волі людини.

Ціль позитивної магії чи чаклунства - зробити так, щоб бажана подія відбулася; ціль негативної магії чи табу - зробити так, щоб небажана подія не відбулася. Але передбачається, що обидва наслідки (бажаний і небажаний) мають місце відповідно до законів подібності чи контакту. І подібно до того, як бажане явище в дійсності зовсім не є наслідком здійснення магічного обряду, явище, якого страшаться, у дійсності не випливає з порушення табу.

Табу і чаклунство усього лише протилежні полюси єдиної системи. Негативним її полюсом є табу, позитивним - чаклунство.


. Магія в епоху Середньовіччі


Середньовічні вчені, як правило, вихідці з арабських університетів, свої знання називали "природною магією". "Під природною магією я розумію надійні та глибокі знання таємниць природи, - напише в 1657 році Каспар Шотт, - тоді стають відомими природа, властивості, приховані сили, симпатії та антипатії окремих об'єктів, люди незнайомі з причинами таких дій та процесів вважатимуть їх рідкісними і навіть прекрасними" [6, 13]. Можна сказати, що таким "природним магом" був Ісаак Ньютон, який відкрив дію гравітаційних сил.

Магія це - глибоке знання окультних сил природи і законів Всесвіту без їх порушення а отже, без насилля над природою. Як відзначає Е. Блаватська, слово "магія" означає вище знання і дослідження природи, «глибоке проникнення в її приховані сили, таємниці, приховані закони, які формують основу кожного елемента (не має значення скільких їх є чотири, чи шістдесят). Саме слово походить з назви античних первосвящеників, яких величали Махами, Магами або Магінсами, а послідовників зороастризму - Магістрами (від кореня Meh ah великий, добре обізнаними, мудрий). Під магією розуміли стародавнє знання за межами святині, відоме як "поклоніння світлу, чи божествену духовну мудрість - як протилежність поклонінню темряві та неуцтву". Магія та чаклунство в значній мірі залежали від вищого рівня підсвідомості, ніж доступний для простих людей у повсякденному житті і мали справу з невидимою частиною психіки. Магію можна назвати наукою чи мистецтвом використання прихованих здібностей. Вона в значній мірі базується на інтуїції, що є більш інформативною, ніж можливості людського зору чи слуху.

Немає сумніву, що певні свідчення магії виступають відгомоном герметичної філософії. Численні подібності та постійні посилання на Гермеса - Бога Тота, величезна кількість робіт, пов'язаних з герметичними традиціями - родючий грунти та ідейно-теоретичний фон середньовічної магії. Проте, маги - скоріше практики-експерементатори, ніж теоретики-концептуалісти. Маг бажає, щоб дослід був успішним, і для цього він вдається до всіх можливих богів, молитов і заклинань.

Гностики, що представляють досить поширену на початку нової ери течію, тяжіли до герметичних традиції і вважали, що єдиний шлях до спасіння душі є "гносис" - занння, відання. Однак, досягається воно не через розум, а здобувається за допомогою магічних формул, одкровень, містичного союзу з божеством. Згідно з ученням гностиків, світ не є творінням самого Бога і одного з духів-посередників Деміурга, тому світом могли володіти злі сили. Христос є еманацією, закінченням Бога, посередниками між Богом і людиною служили певні зони - безтілесні істоти. Іноді зони трактують як нескінченно тривалі періоди боротьби між добром і злом.

За твердженням джерел, гностики поділяли людей на три категорії:

) "пневматичні", в яких переважає дух (пневма);

) "психічні", з домінантою душі (психе);

) "гілічні" - переважає матеріальна сторона (гіле).

Останні засуджені на смерть, перші, обрані для спасіння, другі можуть врятуватися, якщо вони дотримуватимуться настанов перших, обраних, тих, що володіють «гносисом». Отці церкви вважали гностиків єретиками. Прихильники єретичного гносису, в свою чергу, проповідували неможливість примирення науки та віри, бачачи їх несумісними елементами. У ситуаціях, де критерієм істини ставала віра, наука була лише допоміжним і побічним заняттям.

Грецькі апологети 2-го століття виходячи зі сторони осмислення «Логосу дароносного» привернули увагу до особливого впливу слова. Широко використовувався тезис Філіона, який звертав увагу на те, що насіння логосу, що сприймалось як слово та думка всередині нас, здійснюють у нас самих певні трансформації. Промовляючи певне слово, ми породжуємо його зміст, тлумачення та розуміння. При цьому відбувається своєрідне загоряння логосу, яке передається від промовця слухачеві. Воно супроводжується діленням логосу, зміст якого поширюється між співрозмовниками. У той же час відбувається і його збагачення та нарощення, оскільки слово відроджує в іншому новий смисловий вогонь і новий шар внутрішньої мотивації. З цього випливає, що присутня раціональна потенція божественного логосу - logike - також походить від мудрості Бога. Логос ніколи не є повністю промовлений, але все, що виходить з логосу пов'язане з благодаттю, оскільки він спрямований на лікування людей від їхніх недугів.

Логос був одночасно як іманентним, внутрішньо спрямованим (як внутрішній зміст, що переважає можливості слова), так і вимовленим, тобто переданим у слові. Можна легко провести паралель між герметичною аксіомою «слово сильніше ніж зброя» і роздумами про силу і вплив слів у середньовічній полеміці. До цього приєднувався пафос античного трактування логосу, що представляв собою істинну міру, яка поєднує в собі мудрість і доброту. Його милостивий дарунок у тому, що логос є ще й "Спасителем, оскільки, знайдене в людині раціональне зерно, за певних обставин, зупинивши гріх та подолавши джерело спокус, перерізавши корені бажань, що суперечать розуму (з вказівкою на те, чого потрібно остерігатися), дає протиотруту від усіх бід і вказує на шлях до спасіння" [7, 31 - 36].

Християнських богослов, філософ і вчений, представник ранньої патристики Ориген (близько 185-253/254) привернув увагу тим, що проголошував розуміння Бога як "інтелектуальну та спіритуальну реальність". Ця реальність, з її інтелектуальною природою, не подається повному розумінню та усвідомленню, вона вище розуміння і буття, адже природа перевершує найясніший людський розум. Велике значення має той факт, що розум розширює свої кордони у просторі віри, а також виступає проти тих власних сил, які пропагають їх світське трактування та застосування. В цій ситуації можна простежити мирське спотворення розуму. Насправді, світ інтелекту далеко позаду від чуттєвого та тілесного світів. Пізнавана природа покладає великі надії на можливості розуму. Велич людини - у можливості долучитися до божественного розуму.

Твори, що дійшли до наших часів під авторством християнського мислителя (V-VI століть) Псевдо-Діонісія Аеропагіта, "Аеропагетичний корпус" (Corpus Areopagiticum) включали такі трактати: "Про небесну ієрархію", "Про ієрархію церкви", "Про божественні імена", "Містичне богослов'я". Автор опирався на доктрину беззастережної невизначеності і неможливості опису Бога, а можливості пізнання Бога тільки через сходи аналогій. Згідно з цією доктриною, "благу Причину можна висловити багатьма чи кількома словами, але також повною та абсолютною відсутністю слів. Насправді, для її вираження, нема ні слів, ні розуміння, адже вона є вищою за все, і, якщо колись і являється, то лише тим, хто переміг все нечисте та чисте, перевершивши сакральні вершини, залишивши позаду всі божественні світила, висловлювання і роздуми, проникнувши крізь всі туманні завіси туди, де, як проповідує Писання, царює Той, хто вищий за все" [7, 44]. При такому пізнанні думка стає небагатослівною, для того, щоб вкінці позбутися будь-яких слів.

Якщо спробувати пояснити всі семантичні нюанси поняття "Божественна інтелігенція", це неминуче приведе до робіт "останного римлянина" і "першого схоласта" Боеція (приблизно 480-523). Варто зазначити, що в його працях тлумачення цього поняття дуже близьке до античної традиції. Почуття, уява, розум, як форми пізнання поєднуються у "божественний інтелект" - найвищий розум, якому доступне все, який ширяє над Всесвітом, всеохоплюючий та універсальний. Вчені припускають, що за традицією, що походить від Аристотеля, розум - це споглядання начал, вищих принципів. За Фомою Аквінським, всі духовні істоти наділені "інтелектами", а Творець - "інтелігенцією". У Боеція обидва слова (інтелект та інтелігенція) розглядаються як еквівалентні - божественний інтуїтивний розум, відмінний від дискурсивного пов'язаного з чуттєвістю "раціо". Інтелект ототожнюється з вістрям розуму. Метод інтелектуального, тобто розуміючого споглядання (intellectualiter) охоплює не образ (imago) предмета, за межі якого не може вийти ні фізика, ні математики, а прототипу цього образу, його дійсну форму, "яка є самим буттям (esse) і від якої буття і походить".

Прагнення до пізнання суті речей, зосередженість на пошуку загальної закономірності, приховані в характеристиках середньовічного дискурсу, збилижували та виводили в одну предметну область "природну магію" і науку.

Прихильником "природньої магії" оголосив себе Марселіо Фічіно (1433-1499), впливовий представник Флорентійської платонівської академії. Він оприлюднив герметичні доктрини. Ставлячи перед собою питання: "Чому ми так боїмося магії?" Фічіно дійшов до необхідності розрізнення грубої, спотвореної магії та природної магії. Профанна (поганська) магія базується на основі культу демонів, природна магія - використовує благий вплив небесних тіл на оздоровлення людського тіла. Можливості людей, що практикують в області медицини та сільського господарства, тим продуктивніші, чим більша їх схильність до зв'язування земних речей з небесними.

Природна магія пов'язана з впливом природних причин на природні предмети і втілюється на основі законів та необхідностей. Вона наслідує платонівську ідею про універсальну одухотвореність всіх речей, вводить спеціальний елемент - дух, який є найтоншою пневматичною субстанцією, що пронизує всі тіла. Життєва сила "духу" випромінюється від зірок. "Камені, метали, трави, ракушки молюсків, як носії життя і духу, можуть по-різному використовуватися відповідно до їх "сумісних властивостей". Тому Фічіно також робив талісмани, використовував чари музики - орфічні одноголосні гімни з інструментальним супроводом, що повинно було сприяти вловлюванню позитивного впливу планет і гармонії для "встановлення зоряної симпатії" [2, 266-267].

І хоча звязок магії з медициною оправдовувався лише тим, що сам Христос був цілителем, негативна оцінка всієї системи магії завжди в значній мірі було зумовлена ставленням релігії. Саме Середньовіччя вигнало магію з Божественного світового порядку і віднесло її до компетенції демонічних сил. Хоча за своєю суттю "природна магія" традиційно виступала проти релігії і часто піднімала чисто філософські питання. І якщо з "природною магією" повязували чудеса природних речей, то з штучною - зразки творчої діяльності людини, що піднімали її над природою, наприклад, винахід телескопа чи артилерії.

У зв'язку з цим можна виділити два значення у трактуванні магії. Згідно з першим - магія ототожнюється зі шляхом окультиста, у другому випадку - магія - це практичний вплив на дійсність. Це особливий вид діяльності, метою якого є зміна реальності на фізичному та тонших рівнях. Тонкі шари реальності, виходячи з магічних уявлень, є первинними відносно грубого фізичного світу. Наука заперечує таку залежність, як і саме існування тонких шарів буття. Сучасна наука працює з категорією ідеального, визнає ідеалізовані об'єкти, але ігнорує їх інформаційно-енергетичну специфіку. Для мага людина являє собою пучок енергетичних сплетінь, а космос містить у собі приховані сили і знання, можливість використання яких доступна лише обраним. І як у сфері наука, для того, щоб зробити наукове відкриття, потрібно володіти знаннями та неординарним розумом, так і в області позанаукового знання необхідні навички та здібності.

Через полярність енергетичних потоків, прийнято говорити про два магічні напрямки: білої та чорної магії. За словами стародавніх легенд, подібно до людина, яка після гріхопадіння переселилась у земне тіло, так і священні науки, що містять у собі таємну мудрість, набули форм твердих оболонок, через які не може проявлятися їх трансцендентна суть. Таким чином алхімія перетворилася в хімію, астрологія в астрономію. Вважалося, що шлях подолання перешкод, що розділяють видиме з невидимим, є шляхом таємниць. (Сьогодні це нагадує різноманітні і численні заняття у школах, на яких стражденні та допитливі учні задовольняють свої потреби у пізнанні та долученні до важливих і нетрадиційних знань).

Отож, поняття "секрети природи", "природна магія" і "священна філософія" виступають синонімічними. Особливу увагі привертає вчення арабського філософа Ібн Рушда (Аверроеса) (1126-1198). Автор семитомної медичної праці, знаменитий коментатор Аристотеля і захисник прав розуму в пізнанні, Аверроес був прихильником, говорячи сучасною мовою, космічного детермінізму та єдиного інтелекту. Цей активний інтелект, існуючи за межами і незалежно від емпіричних осіб, "є вічним колективним розумом людського роду, що не виникає і не руйнується і містить загальні істини в обовязковій для всіх формі. Він є субстанцією істинного духовного життя, а пізнавальна діяльність людини є лише його частковим проявом. <>... Розумне пізнання людини полягає, таким чином, у безособовій і надособовій функції - тимчасовій причетності людини до вічного розуму. Останній і є тією загальною сутністю, яка реалізується у вищих проявах індивідуальної діяльності" [5, 287]. Ці далекоглядні припущення представляють віддалену аналогію та концепції ноосфери та ідеї інформаційного поля Всесвіту. У Середні Віки вони ж тяжіли до панпсихізму і були постійними супутниками містичних міркувань.

Джерела вказають на те, що "завдяки хрестовим походам і мавританськом університетам в Іспанії, європейці дізналися про основи арабських науки і магії". Вчені-маги Альберт Великий (приблизно 1193-1280) і Роджер Бекон (приблизно 1214-1292) володіли настільки обширною інформацією про природознавство, що мали славу чаклунів. Сам Тома Аквінський, будучи учнем Альберта Великого, під враженням від природознавчих дослідів, які проводив у своїй секретній лабораторії Альберт Великий, став поборником віри в чаклунство [6, 76].

Ці вчені-маги були переконані, що все відбувається на основі прихованих законів природи. Роджер Бекон написав статтю під назвою "Про нікчемність магії", оскільки не вірив у можливість створити щось через заклинання духів. Альберт Великий стверджував, що при дослідженні природи потрібно постійно посилатися на спостереження і досвід. Більшу частину свого життя він провів у подорожах і написав значну кількість географічних праць, що свідчило про його спостережливість.

Роджер Бекон проводив експерименти з ввігнутим дзеркалом і запалюючим склом. За допомогою ввігнутого дзеркала віддалені об'єкти можна було побачити чіткіше. Вчений мав скло, через яке міг бачити все, що відбувалося на відстані 50 миль навколо, а також дзеркало, за допоиогою якого можна було підпалювати віддалені міста. Проте, створити телескоп йому таки не вдалося. Володіючи енциклопедичними знаннями та широким кругозором, він наголошував на важливості вивчення оригінальних праць і необхідності знань математики. Але після того, як був викликаний інквізицією для пояснення власних поглядів, п'ятнадцяти років провів у в'язниці.

Особливу увагу привертає уявлення про процес пізнання, розроблене Оккамою (приблизно 1285-1349). Англійський філософ навчався і викладав у Оксфорді. Чуттєве пізнання за його вченням втрачає характер точного відтворення обєктів. "Уявлення (conceptus), як таке, є станом або актом душі (passio - intentio animae) і формує знак (signum) для відповідних зовнішніх речей" [2, 154]. Отже, в душі ми знаходимо знак для відповідних йому явищ зовнішнього світу. Оккама обмежував застосування поняття причинно-наслідкових зв'язків сферою емпіричної констатації.

Середньовічна наука, або, як її називають, "глибока філософія", з часом прийшла до висновку, що з усіх магічних мистецтв можливим виявилося лише те, що будувалося на основі використання сил природи та природній взаємодії речей. Природна магія поставала свого роду практичною фізикою, що демонструвала, скільки фокусів можна зробити на основі природних звязків (наприклад, дослід з магнітом).


. Магія в епоху Відродження


Ренесанс намагався виправдати тяжіння магії до вільного пошуку і творчості. "...Мудрець, який має владу над зірками, маг, який формує стихії: ось єдність буття і мислення, загальна відкритість дійсності. Саме це і нічого більше передбачає захист магії, який Відродження включило в свою ідею прославлення людини" [4, 347]. Однак, в якому б напрямку не коливався маятник оцінки магії, її історичний вік є беззаперечним. Це означає, що цей феномен як давнє явище є універсальним, культурно-етичним елементом духовного розвитку людства.

Якщо, за прикладом Агриппа, спробувати узагальнити всі відомості про окультизм, вималюється наступна картина. По-перше, існує дуже сувора система езотеричних знань. Окультна філософія (рhilosophia оcculta) Агриппа складалася з трьох частин: теорії магії, практичного застосування і езотеричної системи. По-друге, стане зрозумілим особливе положення цієї системи знань, що називається "наукою наук", "натуральною філософією" чи "священною мудрістю". Агріпп сприймає її як найвищу та найдосконалішу з усіх можливих наук. Він був переконаний, що магія охоплює найглибші споглядання найпотаємніших речей, знання всієї природи, навчає відмінних та спільних рис між речами. Звідси походить її чарівна дія, адже вона поєднує в собі різноманітні сили і постійно повязує нижче з силою вищого; таким чином, магія є досконалою та найвищою з наук - високою і священною філософією.

Як кожна справжня філософія, вона поділяється на фізику, математику та теологію. Магія об'єднує ці три науки в одну та доповнює їх, тому вона по праву з давніх часів відома як висока та священна наука.

Варто прислухатися до висновків Генріха Корнеліуса Агріппи (1456-1535). Цей оригінальний вчений поєднуючи в собі дар натураліста, лікаря та філософ, походив з стародавнього багатого роду. В юності, він вивчав юриспруденцію, літературу, іноземні мови, заснував товариство з вивчення езотеричних наук в Парижі. Його великий тритомний нарис присвячено магії в усіх її проявах. Основні ідеї таємної філософії Агріппа були взяті з положень фізики Аристотеля, астрономії Птолемея, філософії неоплатоністів. Агріппа хотів довести, що існуюча магія відповідає не лише наявними на той час загальними знаннями про природний порядок речей, але й з усім тодішнім світоглядом. На думку дослідників метою Агріппа було перетворити магію з надприродної науки у фізику, математику та теологію. Таким чином, Агріппа вперше заговорив про природну магії.

Магічна системи Агріппа була побудована на відомому герметичному принципі: як вище впливає на нижче, так і нижче вплив на вище, тільки в меншій мірі. У першій главі його праці говориться: "Світ має тристоронній характер: стихійний, небесний та інтелектуальний. Все нижче керується вищим і отримує від нього свою силу... Тому маги досліджують сили стихійного світу шляхом поєднання природних речей і приєднанням до них небесних сил. Ми можемо користуватися не лише наявними силами звичайних речей, але й залучити нові сили з вищих світів"...

Приховані властивості, отримані від світової душі через зоряні промені, можна знайти тільки через здогади та досвід. Кожен, хто хоче вивчати це питання, перш за все, повинен знати, що кожна річ прагне до собі подібної і всім своїм єством притягує подібні до себе речі. Всі речі володіють відомими властивостями та якостями, наприклад, теплотою, холодом, сміливістю, страхом, сумом, гнівом, любовю чи іншими характеристиками, тяжіють до речей зі схожими властивостями і викликати у тих речей аналогічний ефект". Цю взаємну гармонізацію стародавні греки називали "симпатією". Закон симпатії і антипатії був присутній у філософії неоплатоністів. Агріппа ввів його у ранг універсального закон природи і впродовж двохсот століть він служив пояснювальною моделлю всіх явищ. Так поняття магії отримало назву "натуральної філософії".

В рамках натуральної філософії людина є мікрокосмосом і включає в себе всі числа, міри, ваги, рухи та елементи. Світ називається "макрокосмосом". Керівною ідеєю є думка про те, що все однорідне є в умовах взаємного обміну, вище домінує над нижчим, але нижче теж може діяти і залучати сили вищого. Тому магічні операції базуються на основі єдиного всеосяжного закону природи, на доцільному застосуванні сил природи. В цьому суть великої реформації Агріппа, який хотів добитися того, щоб вчених-магів вважали не чорнокнижниками, а представниками найвищої і священної науки.

Відомий під псевдонімом Парацельс німецький лікар і натураліст Теофраст Бомбас фон Гогенгейм (1493-1541) добре розбирався у застосуванні засобів народної медицини, цілющих силах лікарських трав, мінералів та алхімічних трансформаціях. Його медицина спиралась на астрологію та алхімію, глибокі знання природи та її таємниць. Можна сказати, що світогляд Парацельса наскрізь проникся принципом аналогій, мікрокосмос уподібнювався макрокосмосу, людина - Всесвіту, її органи - небесним світилам: серце - Сонцю, мозок - Місяцю, печінка - Сатурну, нирки - Юпітеру. Аналогіями пронизані звязки між органами людини, рослинами та мінералами, а рослини та мінерали співвідносяться з небесними світилами. За багатовікову практику алхімії Парацельс використовував таку аналогію, у якій ртуть відповідала духу, сіль - тілу, сірка - душі. За цим принципом панацею від будь-якої хвороби він шукав у природі. Філософ бачив світ як сплетіння і взаємозв'язок багатьох можливостей.

Парацельс був учнем близького друга Агрріпи Тритгейма і ще в молодості познайомився з основними ідеями французького вченого. Подібність між численними роботами Парацельс і Агріппа є дуже великою. Із закону про підвладність нижчого вищому та закону про симпатії та антипатії Парацельс вивів два основні методи лікування: аркани та симпатійні засоби. Кожна речовина, на його думку, впливає лише на обмежену область тіла, а не на весь організм. Такі речовини називаються арканумами. Справжнім завданням алхімії є виготовлення арканумів для лікування хворіб, а не для збагачення.

Оскільки однорідні сили притягуються, то хворобу можна вилікувати передаванням її матерії іншим тілам: рослини, тварини, т. д. Герметична медицина діє засобами субстанції після її динамізації астральними тілами (мається на увазі застосування талісманів). Парацельс залишив після себе багато праць, але його дискурс і міркування відображали чужий для наших сучасників менталітет [11, 83].

Раціональний сенс магії, на противагу її сталому чаклунському трактуванню, можна знайти в поглядах Піко делла Мірандоли (1463-1494). Обдарований, зі знанням древніх мов, багатий флорентійський граф Піко, звертав увагу своїх сучасників на те, що магія повязана з пізнанням дійсних таємниць природи. Саме тому вона називається природною магією (magia naturalis). У своїй роботі "Проти астрології" граф Піко протестував проти своєрідного астрологічного детермінізму, що сковував і паралізовував людську діяльність.

Заслугою та інновацією Піко є приєднання до магії герметизму каббали. Остання поєднує теоретико-доктринний і практико-магічний аспекти. Вона виявляє схожість з писаннями герметиків, халдейський оракулів, орфиків. Практико-магічний аспект розроблено або у вигляді самогіпнозу для реалізації внутрішнього споглядання, або у формі дуже близькій до магії, заснованій на владі священної єврейської мови і отриманих від ангелів голосах, а також на десяти іменах влади і атрибутах Бога, так званих "sefirot".

Доктрина "sefirot" є просторовою розгорткою цілющих сил Бога, свого роду космологічний контекст, що складається з відношень між 10 сферами космосу. Це сфери семи планет, сфери фіксованих зірок і вищі сфери. Доктрина базується на основі витонченої містичної інтерпретацій слів і букв івриту. Найскладнішим у каббалістичній практиці вважався метод "gematria", на основі числових значень, отриманих для кожної літери івриту, і все це створювало математичну систему високої складності. Тобто, не ознайомившись з івритом безпосередньо, навчитися каббали було неможливо. Тому Піко, окрім арабської та халдейської мов вивчає ще й іврит.

Варто звернути увагу на те, що каббалу називають "космічним проектом", планом Всесвіту та людини. Вважається, що в ній зашифровано всі можливі взаємозв'язки. Діаграма Дерево Життя, що лежить в основі каббали, складається з 10 кіл, повязаних між собою 22 способами. Д. Форчун в книзі "Містична каббала" пише: "...Якщо Всесвіт є свідомим породженням ментальної діяльності Логоса, то Дерево - це символічне тлумачення "прихованого матеріалу" Божественної свідомості та тих процесів, в результаті яких виник Всесвіт" [11, 29]. Назва сефірот (sefirot) відображає певні властивості Всесвіту та конкретні духовні поняття. Перша система в каббалі називається "Порядок створення світів і сефірів", друга - "Шляхи пізнання пророцтв і духу". Дерево поділяється на чотири рівні:

світ еманації, що передує всьому створеному;

світ творчості;

світ втілень;

світ реальності.

Всі чотири світи також мають деревоподібну структуру, кожна з яких містить по десять сефір, що разом сягає сорока.

Ми можемо сказати, що йдеться про неперетворення духу в матерію і про сходження матерії до духу. Адже, в духовному світі, бажання бути чимось і є дією. У каббалі проголошується, що створивши і віддавши нам світи, Творець поставив завдання: досягти злиття з ним через поступовий духовний розвиток і прогрес. У каббалі матеріал вивчається по ланцюжку: від причини кожного явища до його наслідку.

Всередині кабалістичної моделі макрокосмосу є модель мікрокосмосу або людини. Він також містить десять сефірот - Божественних сфер, що розглядаються як аналоги десяти священних членів і органів організму людини: Кетер - голова, Хокма та Біна - ліва та права півкулі головного мозку, Хесед і Гебура - ліва та вправа руки, Теферет - серце, Нетцах і Ход - ліва та права ноги, опори життя, Мальхут - дві ступні, основа буття. Людина існує в чотирьох світах, але може отримати контроль над ними.

Можна дійти до висновку, що парадигма герметичного мислення була вельми характерна для середніх віків, незважаючи на те, що ця епоха увійшла в офіційну історію як орієнтована на теологію. Франческо Патриція (1529-1591) прославився тим, що своє захоплення герметичною філософією передав у заклику до Папи ввести у навчальну програму "Corpus Hermeticum" і навіть викладати його єзуїтам. Звичайно ж, спроба нав'язати церкві Гермеса Трисмегіста була приречена на провал, але сам факт багато про що говорить. Лінія вивчення герметичної філософії не переривалася, її вчення, що розширювало кордони і можливості розуму, віталося завжди [13, 10].

Відомий філософ-утопіст Томмазо Кампанелла (1568-1639) знаний не тільки завдяки "Місту сонця", але і своїй книзі "Про відчуття речей і магії". Будучи впевненим, що "всі наші дії можливі за умови дій неба", він вельми цінував астрологію і вважав її цілком науковим заняттям.

Знаменитий німецький астроном І. Кеплер (1571-1630) також дуже захоплювався астрологією, складав гороскопи і всіляко пропагував ідею взаємного впливу небесних світил. Ця цілком прийнятна для сучасної науки ідея про взаємодію планет, що походить від герметизму та космології античності, давала свої плоди в астрологічних гороскопах багатьох епох. Як повідомляють дослідники, саме І. Кеплер ввів термін "інерція" для позначення "ліні" планет. У постаті Кеплера поєднувалися характеристики вченого сучасного типу, який розмірковував над законами космічного механізму, і тяга до стародавніх, заснованим на піфагорійсько-платонівському погляді на світ знань та ідей. Ідея відносної гармонії світу, яку можуть сприймати мудреці з особливо тонким слухом, привела Кеплера до створення його знаменитого твору "Гармонія світу" (1619). У спадок сучасній науці цей твір залишив математично точну залежність між часом обертання планет навколо Сонця і їх відстанню від нього (так званий третій закон Кеплера).

Два інших відомих закони свідчать:

) планети рухаються навколо Сонця не по ідеальних кругових орбітах, як це здавалося Аристотелю, Птолемею і Копернику, а по еліптичних;

) планет рухаються по орбітах навколо Сонця нерівномірно [8, С. 146-147].

Однак, незважаючи на всі особисті досягнення Кеплера, його підручник коперніканской астрономії був внесений в "Список заборонених книг". Не варто забувати, що захоплення натуральною магією відбувалося на тлі діяльності інквізиції, яка, посилаючись на твердження великого Фоми Аквінського про те, що диявольська магія можлива, винищувала останні залишки сект і вільнодумців, звинувачуючи їх як в єресі, так і в чаклунстві. Коли з єретиками було покінчено, продовжилися процеси над відьмами. У Франції процеси над відьмами процвітали до 1390 р., а в Німеччині вони тільки почалися з 1448 р. Кількість спалених відьом в Європі доходила до декількох мільйонів. Не уникли подібної долі й чоловіки. "Складається враження, - робить висновок укладач Ілюстрованої історії суєвіря доктор Лемаін, - що, якщо яка-небудь зі сторін і була у владі диявола, то, у всякому разі, не звинувачені відьми, а преподобні інквізитори" [6, 864]. Після Реформації гоніння на відьом здійснювалися в Данії, а сторіччям пізніше - в Швеції. Процеси над відьмами припинилися в Данії близько 1700 р., в Німеччині - в 1711 р., а в Австрії - у 1740 р.

І все ж, незважаючи на гоніння і знущання інквізиції, праці, присвячені вивченню магії, продовжували з'являтися. Так, в 1691-1693 рр.. було опубліковано найбільшу працю про магію (в 4 томах) доктора теології Бальтазара Беккера. Видана раніше, в 1657 року, "Магія універсальна" Скотта виявилася насправді довідником з фізики для її застосування у чарівних фокусах. Гігантська праця Галлеса, що складалася з 17 томів (1784-1802), - "Магія або чарівні сили природи" - являвла собою строкату суміш фізики, хімії, агрономії і кулінарного мистецтва.

На тлі подібних праць одне за іншим відбувалися великі наукові відкриття Галілея, Коперніка, Гюйгенса, Ньютона, винахід друкарського верстата (який використовувався в Китаї за 500 років до того), що дало потужний ріст світській культурі, розвитку системи знання в цілому. Технічні досягнення, зокрема в галузі кораблебудування і навігації, доводили, що все, що відбувається у світі здійснюється на основі точних законів, а не під впливом таємничих надприродних сил. І разом з тим наявність гравітації так і не отримало свого задовільного пояснення. Немає і єдиної теорії поля. А проблема виникнення людської свідомості й донині залишається невирішеною.


5. Вплив магії на філософію


Багато вчених вважають, що не можна досліджувати зародження філософії без вивчення магії, так як в останній закладено початок розуміння детермінізму. «Уявлення про чародійство знаменує собою перше виникнення поняття причинності, - писав В. Вундт. - Вперше тут висувається питання "чому?" і вперше дається відповідь на нього» [3, 25]. Макс Ферворна стверджував, що поняття причини «є плодом містичних роздумів, як і поняття сили». Деякі неопозитивісти оголосили поняття причини невід'ємною частиною магії. В «логіко-філософському трактаті» Л. Вітгенштейн вчення про причинні зв'язки назвав марновірством.

Припущення про те, що поняття причини і наслідку з'явилися у сфері магії - не має під собою належних підстав. Ці поняття зародилися і розвивалися як результат трудової діяльності людини. Знання причини і наслідку виникло у первісних людей, які виготовляли кам'яні знаряддя. Навіть розбивання горіха, за словами Ф. Енгельса, є початком аналізу. Коли первісні люди розколювали горіхи камінням, то отримували наочне уявлення про причину і наслідок. Повторюваність трудових актів повинна була врешті-решт привести людей до розуміння закономірного зв'язку причини з дією, до уявлення про те, що всяка дія має свою причину, що в природі існують певні закони зв'язку предметів і явищ.

Первісні люди не розуміли причину як категорію людського мислення, а часто уособлювали причини явищ природи в образах духів. А. Ейнштейн вказував, що «одухотворення причинних зв'язків у тому вигляді, в якому це характерно для первісних людей, не є безглуздим саме по собі і лише поступово, під тиском накопичених фактів, витісняється наукою» [5, 564].

Деякі вчені бачать в магії початок філософії, вважаючи, що була «магічна форма філософіі». Клод Леві-Строс вказував у книзі «Примітивне мислення», що магія - перша натурфілософська система. Румунський історик філософії І. Бану припускає, що «примітивна магія може грати трояку роль: а) релігійну; б) стимулювати наукове світосприйняття; в) бути вихідним пунктом ідеалістичної філософії». Американський вчений С. Фінкельсгайн навіть стверджує, нібито магія «в якійсь мірі лягла в основу розвитку науки» [9, 248], що «в примітивній вірі в чаклунство, вірі в духів природи і в те, як ними "управляти", поряд зі всякою нісенітницею полягав глибокий сенс об'єднання племені для виконання цілком реальних завдань і збирання відомостей про природний світі» [10, 248]. Це було викликано потребою виробництва, з яким перепліталася магія, а не було породжено нею самою. Все те, що може здатися раціональним в магії (наприклад, принцип повторюваності явищ, з якого вона виходить), запозичене чаклунством з виробничого досвіду.

А.Н. Чанишев вважає, що у нас «поширене антиісторичне трактування форм первісної свідомості: тотемізму, фетишизму, анімізму, магії, міфології і т. п. як "релігій", тобто як абсолютно помилкових, перекручених форм суспільної свідомості, позбавлених всякого позитивного змісту. Подібне трактування цих форм свідомості неправильне» [12, 71]. А.Н. Чанишев не погоджується з тим, що магія була тільки релігійною, тобто в своєму зародку порочною, спотвореною формою свідомості. Він пише, що , «мабуть, саме в магії накопичувалися елементи позитивного знання, визрівала ідея детермінізму, саме з магії виокремилася наука» [13, 72]. Магія не конденсатор раціональних прийомів виробництва, лікування і т. д., незважаючи на те що вона перепліталася з ними, а шкідливий наріст на стихійно-доцільних діях людини. Навіть ембріони наукових знань були антагоністами забобонів. Вірні спостереження над явищами природи розвивалися шляхом подолання забобонних прикмет, раціональне лікування виростало в боротьбі з чаклунством. Магія не мала прогресивного значення в первісному суспільстві, занурюючи людей в море суєвіря.

Вчених давно цікавив зв'язок магії з зародженням філософії. У 1885 р. російський етнограф М.І. Кулішер, прихильник еволюційної теорії в історії первісної культури, опублікував статтю «Джерела матеріалізму», в якій вперше запропонував шукати його сліди під покривом забобонів первісних людей. Він писав, що слід «навести докази на користь того положення, що матеріалістичні погляди давніші грецької і всякої іншої філософії». М.І. Кулiшер намагався встановити зв'язок між магією і поглядами давньоримського філософа-матеріаліста Лукреція про дії предметів один на одного. Етнограф припускав, що магія виникла в результаті того, що первісна людина в боротьбі за існування зробила ряд «філософських відкриттів». У пошуках причинності він встановив, що всі явища знаходяться між собою у постійній залежності, що в природі існує контагіоз, тобто принцип заразливості. Він спостерігав, що холод передається від одного предмета до іншого, хвороба переходить від хворої людини до здорової. Тому людина прагне властивість одного предмета перенести на інший, вчинити такі дії, щоб вони вступили в контакт. Вчений посилався на те, що багато панацей народної медицини, які відносять до чаклунства, в дійсності засновані на знанні про здатності предмета дотиком передавати свої властивості іншому предмету, користь засвоєння їжі, знезараження ділянки навколо хворого місця.

Кулiшер вказував на те, що у свідомості найменш культурних племен хвороби і смерть - матеріальні істоти. Критикуючи тих, хто пояснював силу чаклунських лікувальних рослин вірою в духів, Кулішер писав, що правильніше звести всі ці цілющі засоби до єдиного поданням, а саме до того, що хвороба є чимось таким, що має матеріальну форму і перебуває у крові. Кулішер хотів опублікувати книгу з описом величезної кількості «фактів, що характеризують первісні матеріалістичні погляди» але не здійснив свого наміру. У період, коли вчені розчиняли всю первісну культуру в магії і вірі в духів, стаття Кулішера, який показав, що первісні люди не були містиками та спіритуалістами, була досить популярною, хоча багато його тлумачень народних забобонів далекі від істини.

Деякі сучасні вчені так само, як колись Кулішер, намагаються з'ясувати звязки між магією і зачатками матеріалістичної філософії. На думку відомого прогресивного англійського громадського діяча, історика античності Д. Томсона та індійського історика та філософа Д. Чаттопадхья, примітивний матеріалізм пов'язаний з магією, як діалектичний матеріалізм з наукою, а ідеалізм з релігією. У книзі «Локаята даршана», Чаттопадхья розглядає магічні уявлення про світ як ворожі спіритуалізму та ідеалізму. Вчений вважає основою древнього індійського матеріалізму локаяти - інстинктивний натуралізм індійських племен. Вони вірять, що в природі діють ті ж закони, що і в людському суспільстві, наприклад батько-сонце запліднює матір-землю. Це наївне світорозуміння збереглося у корінного населення Індії - дравідів-землеробів, в їхніх віруваннях і обрядах тантризму, заснованих на тому, що родючість землі залежить від родючості жінки.

Чаттопадхья вважає, що первісний тантризм і його філософські погляди, відомі під назвою санкхья, були примітивним матеріалізмом, на який згодом нашарувалися спіритуалістичні ідеї. Тоді протоматеріалізм перейшов у свою протилежність - в об'єктивний ідеалізм, а тантризм отримав ідеалістичне тлумачення. Вчений пов'язує магію тантризму не з вірою в духів, а з матеріалізмом, який виходить з матріархату. Виникнення центральної категорії санкхья - пракріті (поняття матерії, природи, жіночого начала) Чаттопадхья пояснює матріархатом, а еволюцію ранньої санкхья до ідеалізму появою патріархату з уявленням про пуруше - «душу», «людину», «чоловіка».

Прогрес людства був пов'язаний не з магією, а з її подоланням. У ході пізнання природи стародавні уявлення про симпатії та антипатії втратили магічний сенс. Перші грецькі філософи-матеріалісти відкидали віру в магічну безособову силу, що прийняла в Елладі форму невблаганних Мойр, яким підпорядковані Зевс і всі боги, і розробляли філософську категорію необхідності. Левкіпп проголосив, що ніщо не виникає без причини. Одні древні мислителі більше, інші менше віддавали данину забобонам, оскільки їм ще не вистачало наукових знань. Навіть Демокрит вимагав, щоб дівчата під час менструацій три рази оббігали поле перед жнивами. Він вважав, що менструальна кров містить заряд плодотворної енергії, що представляє прекрасний засіб проти комах, які пожирають зерно. Для природничонаукових поглядів Демокріта характерна, звичайно, не віра в магію, а боротьба з нею. Критика їм чаклунства перекручена в підроблених псевдо-демокрітівських творах, в яких він зображується як маг, цілитель і алхімік, що проник в таємниці східних чарівників. У творі «Фізика та містика», що приписується Демокріту, навіть містяться закляття для виклику з того світу його вчителя халдейського мага Останеса.

В Елладі були філософи, які стояли на рубежі між магією і наукою. Емпедокл поєднував у собі філософа та жерця, лікаря і чаклуна, астронома й астролога, вченого та марновіра. Він нагадував дволикого римського бога Януса: один лик його був постійно звернений вперед до нових наукових знань, а другий назад в туманну далечінь стародавніх міфів. Емпедокл був поетом, оратором, політичним діячем. У пурпуровому вбранні, з дельфійським вінком на голові, в мідних сандалях він проповідував, що здатний зціляти всі хвороби, приборкувати страшу лють урагану, посилати урожай плодів, викликати душі померлих з царства Аїда. Щоб довести свою божественність, Емнедокл стрибнув у кратер вулкана Етна, вулкан проковтнув філософа і викинув лише його мідні черевики. Містики часто роблять щось подібне з вченням цього філософа і в наш час: проковтують всю його філософію і викидають читачам тільки його черевики забобонів, хоча у Еміедокла було багато чудових правильних здогадок. Він передбачив, зокрема, хімічну теорію елементів.

Загальновизнані наукові заслуги Піфагора - генія математики, геометрії, астрономії, музики. Однак віра в магію тягнула його від наївного, але правильного у своїй основі погляду на природу до ідеалізму. Про Піфагора говорили, що в нього золоте стегно, що він міг бувати одночасно в двох різних місцях, відвідав царство Аїда. Деякі вчені навіть відносять Піфагора до релігійних реформаторів, а не до філософів. Він намагався пристосувати астрологічні та інші магічні вірування до умов класового суспільства, створив релігійний союз прихильників Діоніса, що мали свій культ і приписи. Ця організація належить до племінних союзів, заснованих на магічних «очищеннях». Приписи Піфагора про утримання від м'яса і риби, від шат з вовни, заборона протикати сліди людини ножем, одягати взуття спершу на ліву ногу, носити кільця та інші табу відомі багатьом племенам. Піфагор написав «золоті вірші» - правила поведінки, проповідував вчення про переселення душ, про загробну відплату. Він вчив, що у світі панує повторюваність всіх явищ. Всі наші вчинки і обставини життя до найдрібніших подробиць повторяться в майбутньому, подібно до того як вони вже відбувалися в минулому. Це пережиток первісного розуміння часу.

Вчення Піфагора про число - одна з перших спроб поставити питання про кількісні закономірності природи, незважаючи на те що воно переплітається з магією чисел. Ця магія, яку А.Н. Радищев влучно назвав «посміялищем», піднімається до сприйняття чисел як самостійних істот, їх абсолютизації і обожнювання. Коли люди навчилися відокремлювати числові поняття від уявлень про конкретні речі, які криються за числами, то будь-яке таке окреме число довго ще мало свій наочний образ, здавалося живою істотою, що володіє самостійною сутністю та різними властивостями. Багато племен вірять, що кожному числу властива магічна сила.

Піфагор проголошував число початком і основою всіх речей: «все є число», «число править світом». Ймовірно, таке уявлення склалося під впливом розвитку торгівлі, перебільшення значення рахунку міри та ваги. Піфагор поділяв усі числа від одиниці до десяти між десятьма богами, десятьма небесними сферами і десятьма планетами. Числа розділялися на чоловічі (парні) і жіночі (непарні), і кожному з них приписувалося магічне значення. Священна одиниця - це мати всіх богів, загальний першопочаток й основа всіх природних явищ. Двійка - це принцип протилежності, заперечності в природі. Трійка - триєдність першооснови з його протиріччям сторін і т. д. Числа символізують частини людського тіла: одиниця - мозок, двійка - серце, трійка - пупок і т. д. З містичними тлумаченнями чисел було пов'язано поділ усього на протилежності: межа-безмежність, непарне-парне, одиничність-безмір, праве-ліве, чоловіче-жіноче, спокій-рух, пряме-криве, світло-темрява і т. д. Числа відповідають різним явищам і поняттям. Наприклад, смерть позначалася вісімкою, тому що кратні вісім, тобто 16, 24, 32 утворюють все меншу і меншу суму цифр 7, 6, 5. Піфагорійці користувалися символічним значенням чисел для ворожінь. Така числова містика була у стародавніх вавилонян, євреїв, китайців і багатьох інших народів [15].

Числова магія була пов'язана з вірою в духів чи богів. У 1966 р. С. Іензен опублікував у Лондоні книгу «Дуалізм і демонологія. Функція демонології в піфагорійців і платоніків», в якій зібрав дані про те, що рання ідеалістична філософія тісно перепліталася з магією і вірою в духів. Це характерно і для іудейських каббалістів і китайських даосів з їх числовою містикою. В Елладі проповідували, що гармонія досягається шануванням богів, богорівного базилевса (царя) і божественної аристократії. У Китаї також вчили, що гармонія втілюється у сині неба - обожненні царя і знаті.


Висновки


Вчених з давніх часів цікавив зв'язок магії та філософії. Багато дослідників цього питання вважають, що початок філософії напряму повязаний з магією, як була вихідною точкою розуміння детермінізму. Проте, більшість заперечує припущення про те, що поняття причини і наслідку з'явилися саме у сфері магії.

Прихильники Клода Леві-Строса бачать в чаклунстві початок філософії, вважаючи, що початково існувала «магічна форма філософії».

А.Н. Чанишев вважає, що у світі панує антиісторичне трактування форм первісної свідомості: тотемізму, фетишизму, анімізму, магії, міфології і т. п. як "релігій", тобто як абсолютно помилкових, перекручених форм суспільної свідомості, позбавлених всякого позитивного змісту.

Російський етнограф М.І. Кулішер, прихильник еволюційної теорії в історії первісної культури, запропонував шукати сліди матеріалізму, у суєвірях первісних людей. Він шукав докази на користь того положення, що матеріалістичні погляди давніші будь-якої філософії.


Список використаної літератури


1. Боэций. Утешение философией и другие трактаты. М., 1990. С. 280, 296-297.

. Виндельбанд В. История философии. Киев, 1997. С. 287.

. Вундт В. Cистема философии. Пер. А. Водена со 2-го немецкого издания. - М., - 2002.

. Гарэн Э. Проблемы итальянского Возрождения, М., 1986.

. Ейнштейн. Физика й реальность. М: - Наука, 1965 - 380 с.

. Иллюстрированная история суеверий и волшебства от древности и до наших дней. Киев, - 1993.

Реале Дж., Антисере Д. Западная философия от истоков до наших дней. Т. 2., - 1996.

Соколов В. Европейская философия XV-XVII веков. М., - 1984.

. Фінкельсгайн. Екзистенциализм и проблема отчуждения в американской литературе. Лет Ме Принт. - 2010. - 168 с.

Форчун Д. Мистическая каббала. Киев, - 1995.

Хакинг Я. Представление и вмешательство. Введение в философию естественных наук. М., - 1997.

13. Чанишев. Начало философии. - М. МГУ, 1982. - 184 с.

14. Dan Joseph. Kabbalah a Very Short Introduction. Oxford University Press, USA. - 2005.

Виникнення магії [Електронний ресурс] Причини виникнення магії. Доступно з: http://lessons.com.ua/prichini-viniknennya-magii/.

. Піфагор вчення про числа [Електронний ресурс] О нумерологии. О пифагорийской теории чисел. Доступно з: http://milogiya.narod.ru/numerolog01.html.


Теги: Філософія та магія як позафілософська форма світоосмислення  Диплом  Философия
Просмотров: 93
Найти в Wikipedia по фразе: Філософія та магія як позафілософська форма світоосмислення