Теоретико-методологічні засади у філософії техніки М. Гайдеґґера, Е. Каппа та П. Енгельмейера

Рейтинг 0/5 (Голосов: 0)

ВСТУП


Актуальність дослідження. Традиційно проблему техніки прийнято відносити не до першого ешелону проблем самої філософії. Однак такі фактори як посилення соціального інтересу до техніки і технічних пристроїв, посилення залежності повсякденного життя від досягнень науки і техніки, прискорення життєвих темпів «міської людини , створення та популяризація Інтернету в молодіжному середовищі, пряма залежність конкретної людини від маси технічних пристроїв і також багато іншого стимулюють останнім часом інтерес філософів до проблем техніки та загострюють їх увагу вже не на техніці як феномені а на сутності самої техніки.

Техніка оцінюється в різних світоглядних парадигмах то як надія і панацея від усіх бід; то як причина занепаду культури і людини. І оптимістичні, і песимістичні оцінки, відображаючи реальні процеси і тенденції, знаходять своє вираження і розробку у філософії техніки.

Термін «техніка» зявляється в елліністичній філософії, про нього не часто згадують у подальших філософських ученнях, але технічний мотив простежується у вирішенні проблем взаємодії людини та природи, людини та іншої людини. Сама ідея техніки відповідає споконвічній потребі людини в благополучному співіснуванні із середовищем. Поняття техніки бере свій початок у античному понятті ?????, яке на думку М. Гайдеґґера взагалі є однією з гарантій існування самої метафізики.

Актуальність проблеми техніки полягає насамперед у тому, що будь-яка спроба її розробки обєднує в ціле різноманітну філософську проблематику, причому в абсолютно конкретному контексті пошуку позитивних, конструктивних, а не деструктивних рішень. Сам характер сучасної цевілізаціі пов'язаний з техноцентрізмом. Що створює небезпеку втрати сучасним суспільством гуманістичних цінностей і може привести її до техноцізму. Крім того, слід зазначити що феномен техніки зазнав значних змін, за час свого існування, сучасні етапи якого ще не до кінця осмислені і тільки повинні бути представлені до своєї теоретичної рефлексії.

Нове осмислення техніки можна зробити тільки проголосив гасло "назад до техніки", маючи на увазі врахування досвіду попередніх філософів техніки, узагальнюючи і синтезуючи їх теоретичний досвід в єдину систему.

Ступінь наукової розробки проблеми. Філософія техніки - динамічно і широко, розвинута область знання, академічна дисципліна з більш ніж столітньою історією, зі своїми авторитетами, класиками і традиціями. За останні роки у нас з'явилося чимало цікавих праць з філософії техніки. Серед авторів, що активно працюють над темою, слід назвати передусім Абрамову Н.Т., Акчурина І.А., Алексєєву І.А., Аршинова Б.І., Розова М.А., Багдасар'ян Н.Г., Баксанського О.Е., Гайденко П.П, Горохова В.Г., Долгова К.М., Разіна В.М., Єфременко Д.В., Катасонова А.В., Козлова Б.І., Кормнов ІЛ., Крилову І.А., Кузнєцову Н.І., Лісеева І.К., Мамчур И.А., Меркулова І.П., Огурцова А.П., Попова Є.В., Порус В.Н., Разіна В.М., Симоненко О.Д., Старостіна Б.А., Стьопіна B.C., Тишенко П.Д., Чешев В.В., Чумакова А.Н. та інших. Біля витоків вітчизняної традиції філософії техніки стояли Бердяєв Н.А., Булгаков С.Н., Ціолковський К.Е., Енгельмейер П.К., Федоров Н.Ф., Флоренський П.А.. За кордоном філософія техніки вже давно перетворилася на академічну дисципліну, тут повинні бути названі такі класики, як Адорно Т., Вебер М, Гелен А., Дессауер Ф., Дюркгейм Е., Лем Ст., Луман К, Мамфорда. Л., Маркс К., Маркузе Г., Рапп Ф., Сколімовський X., Тоффлер Е,, Турен А., Фромм Е., Хабермас Ю., Гайдеґґер М., Хюбнер К,, Шельскі X., Шпенглер О.,Еллюль Ж.. Юнгер Ф., Ясперс К. У роботі дається типологія онтологічних, соціальних і антропологічних трактувань феномена техніки в філософської та соціологічної літератури.

Обєктом дослідження е еволюція уявлень про техніку в світовому філософському процесі.

Предмет дослідження - теоретико-методологічних засади у філософії техніки М. Гайдеґґера, Е. Каппа та П. Енгельмейера.

Метою дослідження є аналіз теоретико-методологічних засад у філософському осмисленні феномена техніки на прикладі систем філософії техніки М. Гайдеґґера, Е. Каппа та П. Енгельмейера. Поставлена мета зумовила необхідність розвязання таких завдань:

сформулювати класичну концептуалізацію поняття «техніка» та базис її конфігурації;

визначити чинники формування принципів відношення до феномену техніки;

простежити загальну логіку визначень техніки, історичний розвиток теоретичної рефлексії з приводу техніки;

порівняти позиції аналізованих авторів щодо проблеми техніки;

з'ясувати яким чином кожен з філософів техніки встановлював структуру своєї філософської системи техніки;

Теоретико-методологічні основи досліджений. Специфіка обєкта та мета дослідження вимагають використання комплексного підходу, що потребує поєднання філософсько-антропологічних, культурно-історичних та логіко- аналітичних методів. У дослідженні поєднано феноменологічний та діалектичний підходи, що веде до системного розгляду феномену техніки. Використано аналітико-синтетичний та індуктивно-дедуктивний методи. Застосовано історико-філософський аналіз, відповідно до якого розглянуто зміст конкретних понять; історично-компаративний метод, що відтворює підходи до становлення концепту техніки як проблеми філософії техніки в історії філософської думки; метод абстрагування, який дозволяє досліджувати інобуття феномену. Теоретичну базу дослідження становлять праці вітчизняних і зарубіжних авторів у галузі філософської антропології та філософії техніки.

В роботі застосовано генетично-змістовний метод, розроблений Б.А. Грушиним, Ф.Т. Михайловим і колегами стосовно дослідження реалій суспільної свідомості. Суть цього методу полягає в тому, що проблеми визначення, співвідношень і взаємозв'язків понять в міждисциплінарному знанні повинні насамперед базуватися на вивченні становлення предмета дослідження, дослідженні його реального історичного руху та метаморфоз, який цілком не вловлюється чисто логічним, категоріальним аналізом.

Наукова новизна отриманих результатів полягає у формулюванні на основі історико-філософського та системного підходів концепту поняття техніки як феномена філософії техніки так і феномена філософії культурі.

Робота може бути використана у дослідницькій, викладацькій та експертній діяльності, в науковій дискусії, як заклик до практичних кроків у напрямку інституалізації соціальної експертизи технічних рішень.

Теоретичне та практичне значення дослідження полягає в розробці й уточненні поняття техніки як феномена філософії техніки а також техніки у творчості ключових філософів техніки: М. Гайдеґґера, Е. Каппа та П. Енгельмейера. Дана робота є необхідною основою для наукової розробки даної проблеми в подальшому. Так само вона має важливе значення для розуміння сучасного світу, як світу технічного.

Особистий внесок автора в послідовному і цілісному визначенні постановки проблеми осмислення феномена техніки у творчості М. Гайдеґґера, Е. Каппа та П. Енгельмейера. Розробка проблем техніки, зміцнює українську філософію техніки. Що, в свою чергу, спонукає українську філософії до вирішення проблем філософії світового рівня.

Структура роботи визначається її метою, завданнями та предметом дослідження. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 121 сторінок, із яких основний текст викладено на 118 сторінках, список використаних джерел (40 найменувань) - 3 сторінок.

техніка філософський гайдеґґер капп

РОЗДІЛ 1. Проблеми творчості Ернста Капа


«Ответ на вопросы, которые оставляет без ответа философия, заключается в том, что они должны быть иначе поставлены.»

Гегель

Траєкторія нашої думки стає осмисленою, якщо в якості навігатора наше мислення використовує щось таке, що може привести нас до конкретної мети. Інтерес до філософії техніки наростає. І хоча сама техніка, як феномен культури, супроводжує людину з найперших його кроків, її філософське осмислення, спроба позначити техніку як один із самостійних аспектів культури не отримував такого конкретного філософського обгрунтування як у тому, чим займався Ернст Капп - перший філософ техніки. Подібно до того як і сам інтерес до техніки як до об'єкта філософської думки не був затребуваний як окрема проблема впродовж тривалого періоду в історії філософії, так і сама творча спадщина Е. Каппа не було актуально в науковій і філософській середовищах. Проте інтерес до техніки і до всього технічного - наростає в міру того, як сама людина виявляє свою власну ілюмінацію в межах сучасного світу. Разом з цим і філософське академічне середовище потребує до нового погляду на старі філософські системи, озброюючись закликом «назад до речей», розуміє під цьому безперечний рух вперед, разом з цими речами. Так і ми, розглядаємо досить актуальну сьогодні проблему техніки повертаючись до тих витоків філософської думки, які вже дерзали відшукати істину в питанні про техніку. Що є техніка? Звідки вона прийшла? Куди рухається? Ми спробуємо відповісти на ці питання розібравши теоретико-методологічні заснована першої системи філософії техніки, за авторством Ернста Каппа.


1.1 Інтелектуальна біографія Ернста Капа


В наш час неможливо себе уявити без техніки і науки. Науково-технічний прогрес є, мабуть, самою характерною домінантою західної цивілізації, якщо не її сутністю. Проте, якщо наука отримала достатньо всебічне висвітлення в багатьох працях як вчених, так і філософів, соціологів, культурологів і т.д., то техніка все ще залишається "заповідною зоною" при всій своїй значущості для доль людства вона не осмислена настільки, щоб можна було впевнено дивитися в майбутнє і розуміти сьогодення. Ось чому прийнято вважати, що філософія техніки - область порівняно молода - яка поки ще перебуває в стадії свого становлення.

Про техніку існує досить велика кількість літератури. У ній висвітлені найрізноманітніші сторони проблеми техніки, проте в цілому тут переважає описовий підхід. Сутність техніки, її глибинне і систематичне філософське осмислення поки ще розкриті недостатньо, а сама "філософія техніка" визначена лише в найзагальніших рисах [2].

Проблема сутності техніки відноситься до розряду вічних проблем. У міру того, як західна цивілізація виявляє в собі глибокі протиріччя, стає все більш актуальною потреба проникнути в сутність техніки. Справжнє як би відкидає світло на минуле, висвічує все нові і нові грані сутності техніки.

Відсутність належного ступеня розробки філософських аспектів техніки багато в чому викликано тією обставиною, що техніка як об'єкт дослідження з боку філософії являє собою значну складність. Техніка не може проявити себе як якогось "чистого", відокремленого об'єкта, бо в цьому гіпотетичному випадку вона б просто не представилася нам. Будь-який технічний пристрій - від самого примітивного і незначного до складного і важливого, - завжди "повідомляє" нам щось не тільки про себе, а й про свої творців і "користувачів"; про супутні області знання, вміння; він так чи інакше вписується в історію; сягає своїм корінням в культурні пласти суспільного життя; виявляється залученим в побут, суспільне життя, у виробництво; в ряді випадків тісно повязується з політикою і виявляється мало не вирішальним аргументом при визначенні пріоритетів суспільних систем. Техніка - це і пропаганда "за" або "проти" системи, це спосіб життя, це ступінь свободи особистості і суспільства і т.п. Все це і визначає безприкладну складність предметного поля техніки.

Одне ясно, що тут мають бути додані міждисциплінарні зусилля. Вони, однак, неминуче породжують проблему узгодження підсумків дослідження, які не завжди так просто піддаються такому узгодженню. Рефлексування з приводу техніки, таким чином, повинно надати якийсь різновид синтезу дисциплінарних підходів, але при цьому як би вислизає можливість виявлення власне сутності техніки як самостійного феномена нашого буття, і це віддаляє нас від бажаної мети.

Ернст Капп був лівим гегельянцем. Основне його наукове дослідження - двотомне "Vergleichende allgemeine Erdkunde" (Загальна і порівняльна географія, 1845) являло собою спробу перевести динамічний гегелівський ідеалізм на матеріалістичний мову [23]. Ернст Капп прагнув побудувати свою матеріалістичну систему за допомогою співвідношення гегелівської філософії з новою географічної концепцією Ріттера, відомого німецького мислителя і географа. "Загальна і порівняльна географія " Каппа передбачала те, що сьогодні нами могло бути названо "екологічною філософією". У цій праці виявляється мета Ернста Каппа простежити формуючий вплив географічного середовища на соціальні та культурні структури, йшлося про географічний детермінізм. Річки, внутрішні моря й океани впливають не тільки на економіку і культуру в цілому, але також і на політичні та військові форми організації суспільства, а так само на національний зміст етносів. З іншого боку, це капповске застосування гегелівської діалектики закликає до "колонізації" географічного середовища і її внутрішньому і зовнішньому перетворенню [1].

Історія для Каппа є специфічною в кожному випадку фіксацією спроб людини сприймати виклики довкілля, спроб подолати залежність від природи. Це дуже важливо в питанні про техніку. Внаслідок цього виникає потреба культивування простору (за допомогою землеробства, гірничої справи, архітектури, і т.д.) і часу (спочатку за допомогою систем комунікації починаючи від мови і до телеграфу). Щодо телеграфу Капп писав, що в його найбільш досконалих формах він приведе до створення "універсальної телеграфії" [8], що буде зв'язувати мови різних народів світу, знакові системи, винаходи, що, в свою чергу, призведе до глобального перетворенню Землі і до перетворення її в гідну для людини середу проживання. Ми називаємо це «терраформацієй терраформації». Це, однак, можливо лише в тому випадку, якщо зовнішня "колонізація" природного середовища буде супроводжуватися і доповнюватися внутрішньої "колонізацією" людського середовища. Як показав Ханс-Мартін Засс, капповска концепція "внутрішньої колонізації" (innere Kolonisation), в самому ранньому творі з філософії техніки, - найбільш оригінальна [7].


.2 Система поглядів Ернста Капа


Оскільки світ, в якому жив сам Капп, був уже "колонізованим" зовні, природно, що він зосереджує свої зусилля на доказуванні необхідності "внутрішньої колонізації" у вигляді здійснення певної політики. Однак наприкінці 40-х років він, як, і Маркс, зіткнувся з владою тодішньої Німеччини, коли він випустив невелику книгу під назвою "Der konstituierte Despotismus und die konstitutionelle Freiheit" (Узаконений деспотизм і конституційні свободи, 1849) [15]. Почалися судові переслідування за звинуваченням Ернста Каппа в підбурюванні до бунту, і він був змушений покинути Німеччину. Однак, на відміну від Маркса, він вибраний не Лондон, а Америку. Капп емігрує до Америки, в поселення перших німецьких колоністів в центральному Техасі, де його інтерес докорінно зміщується з "внутрішньої колонізацією "до" колонізації зовнішньої". З його листів до друга можна простежити, що він "замінив комфорт тяжкою працею і звичне для нього перо незвичній лопаті" і спробував, будучи фермером і винахідником, стати "вільною людиною на вільній Землі [6]" , за словами Гете. Залишаючись фермером, він наступні два десятиліття веде замкнутий спосіб життя, пов'язаний лише з сільськогосподарськими знаряддями і машинами.

Після громадянської війни Капп (який виступив проти рабовласництва незважаючи на те, що його син воював на боці Конфедерації), вирішує відвідати Німеччину. В дорозі він тяжко захворів, і лікар порадив йому не ризикувати і їхати назад до Америки. Капп приймає рішення залишитися на батьківщині і повернутися до наукової діяльності. Відновивши її, він переглядає свою філософію географії і, використовуючи досвід, накопичений в Америці, формулює свою філософію техніки, в якій знаряддя і зброя розглядаються ним як різні види продовження ("проекції") людських органів [18]. На думку Каппа, "виникаюче між знаряддями і органами людини внутрішнє, хоча і є скоріше несвідоме відкриттям, ніж свідомим винаходом, - полягає в тому, що в знарядді людина систематично відтворює себе самого. І, відтак, якщо контролюючим фактором є людський орган, корисність і силу якого необхідно збільшити, то власна форма знаряддя повинна виходити з форми цього органу [4].

Капп не розглядає все це як усвідомлюваний процес. У багатьох випадках тільки після появи самого факту стають очевидними морфологічні паралелі. Саме на основі такого погляду Капп розглядає залізницю як "екстерналізацію" ("втілення") кровообігу, його наочної форми, телеграф - як зовнішню форму і продовження нервової системи. Необхідно також сказати, що аргументація Каппа зовсім не обмежується аналогіями з знаряддями і системами машин. Його праця містить також першу філософську рефлексію про нову науку - технічної інженерії у вигляді аналізу, даного Францем Рело в його класичній праці "Theoretiseche Kinematik: Grundzuge einer Theorie des Maschinenwesens" (Теоретична кінематика: основи теорії машинознавства, 1875), причому Капп виявляє подібні риси між зробленим Рело описом машини, що накладає обмеження на методологію, і характером етики, що накладає обмеження на людські дії та вчинки [8]. На закінчення Капп навіть і державу розглядає як зовнішнє розширення духовного життя, як res publica або externa людської природи. Саме Капп першим проаналізував ці ідеї.

У роботі "Grundlinien einer Philosophie der Technik" ("Основи філософії техніки") (1877) Капп розглядає техніку та її знаряддя як "проекцію" людських органів [34]. Ідея на той час була не нова, але заслуга Каппа була саме в тому, що він дав систематичну і детальну розробку цієї теми. Звичайно, техніка - справа рук людини. І Капп прямо пише, що "які б не були предмети мислення, те, що думка знаходить в результаті своїх думок, завжди є людина". Спочатку людина була частиною природи, але з виходом з неї для нього почалася нова епоха - епоха техніки. Взаємодія цілісності організму і його органів із зовнішнім світом лежить в основі освоєння людиною природи. Людина "здатна творчо і рецептивно розширювати не обмеженні дані йому, нарівні з тваринами чуттєві здібності, завдяки механічним засобам - справі своїх рук [23]". У свідомості людини формуються: Людина і все те, що поза ним - зовнішній світ. Для Каппа цей світ не обмежується "природою". У ньому є природне і штучне.

Дуже цікаво міркування філософа про взаємовідносини тіла і "Я". "Тільки з достовірністю тілесного існування «Я» вступає до тями".

Так як "я", по Каппу, невіддільне від тіла, то і "всі засоби культури, грубо матеріальної або найтоншої конструкції, є нічим іншим, як проекціями органів". Звичайно, з деяким застереженням можна сказати, що органопроекція є для Каппа початок культури, так як Капп підкреслює, що техніка не включена в природу, а виникає з неї як якісно новий реальний стан. Штучне середовище є відображенням зовні, як у дзеркалі, внутрішнього світу людини.

Але цей створений світ - засіб самопізнання людини, як би у вигляді акта зворотного перенесення відображення із зовнішнього світу у внутрішній. Механізм, створений несвідомо з органічного зразка, сам служить для пояснення і розуміння організму. У цьому і полягає суть органопроекції.

Техніка, по Каппу, - це і є органопроекція, що знаменує собою виникнення людини.

Ще більш загальний зміст Капп вкладає в поняття "знаряддя", виділяючи в ньому зовнішню мету його створення, тобто форму, оформлення уживаного для цієї мети матеріалу. Тут велику роль відіграє інстинкт як несвідома воля організму [6]. Неточний процес пізнання техніки та самопізнання відбувається приблизно так:

Етап несвідомого творення (інстинкт).

Порівняння оригінального (органу або член тіла) і відображення (знаряддя).

Свідомості збігу між органами і знаряддями аж до тотожності.

Відзначаючи іноді відсутність формальної подібності, Капп підкреслює, що виявляється схожість загальної доцільної механічної дії з органічною єдністю життя: харчуванням, обміном речовин, "старінням органів". Наприклад, локомотив, що завантажується паливом в якості джерела живлення, має деякий внутрішній устрій з різних функціональних частин, ці частини мають властивість зносу, і навіть є продукти розпаду (сажа, дим). Можна сказати, що принцип органопроекції Каппа застосуємо тільки на ранніх етапах розвитку техніки, але не до справжнього моменту огляду на появу складних технічних приладів і систем, а також розвитку електротехніки та кібернетики. Однак позицію Каппа дуже легко трансформувати, підкресливши, що людина і в сучасній техніці не придумує нічого нового, а розширює і поглиблює свої природні можливості. При переході від окремих створінь техніки до засобів, що носять системний характер, також можна простежити певну органопроекцію. Наприклад, авто-залізні дороги разом з морськими шляхами утворюють економічну "кровоносну" систему. "Кров" - це продукти необхідні для існування людини. Десяткова система числення бере за основу десять пальців руки і так далі.

Як би там не було, принцип органопроекції Каппа - є перша філософська спроба осмислення техніки і її "антропні" начала. Тим не менше, питання: Що таке техніка, і який її генезис? - І далі зберігає свою актуальність.

Однак Капп розглядає Техніку і Людини як би у відриві від самої технічного середовища, яке формується і впливає на соціально-економічні сфери життя. Проблему впливу техніки на свідомість людини відчували і ті люди, які цю техніку розвивали [16].

Увібравши в себе механістичні погляди, онтологічно зрівнюючи природу і техніку, вводячи поняття "природної душі", Капп, проте, в основному зосереджується на ідеї органопроекції техніки. Він пише:"... що виникає між знаряддями і органами людини внутрішнє ставлення, і ми повинні це виявити і підкреслити, хоча і є скоріше несвідомим відкриттям, ніж свідомим винаходом, полягає в тому, що в знарядді людина систематично відтворює себе самого. І, раз контролюючим фактором є людський орган, корисність і силу якого необхідно збільшити, то власне форма знаряддя повинна виходити з форми цього органу".

-3,5 млн. років тому мавпа, вдаривши одним каменем про іншу, виготовила гостре рубило (створила технічний виріб). Більше двох мільйонів років знадобилося для того, щоб мавпа (що перетворюється в пітекантропа) усвідомила, що це рубило можна не викидати, а зберегти, використовувати або передати своєму родичеві і, що важливіше, за допомогою якихось знаків можна передати своє знання (технологію виготовлення) другий мавпі. Чи могла володіти мавпа здатністю розумної істоти до органопроекції? На наш погляд, ні, тому що слідуючи Каппу для цього їй необхідно було б мати такі здібності: 1) усвідомлювати себе, свій внутрішній світ; 2) проектувати свій внутрішній світ на навколишню реальність; 3) аналізувати результати проекції, вибирати кращі варіанти; 4) здійснювати зворотню проекцію і на основі дослідження плодів рук своїх пізнавати себе. Всім, що перераховано вище, можуть володіти лише повноцінно розумні істоти, однак по Каппу техніка виникла тоді, коли людина як біологічна розумна істота ще не була сформована.

Враховуючи відсутність повноцінної розумності у людини в той період, можна зробити висновок, що векторизована спрямованість на ускладнення технічних виробів могла виникнути тільки в технічних системах, коли один виріб (виробник нових ознак) вдосконалюється для забезпечення нарощування параметрів іншого виробу (споживача даних нових ознак) під впливом двох формують тенденцій. Перша - прагнення споживача індивідуалізувати споживання - є відкритою зверху, тобто не створює якісних обмежень для отримання нових корисних ознак (всі обмеження кількісні). Друга - прагнення виробника уніфікувати виробництво - закрита знизу, тому що немає ніяких передумов для зменшення досягнутих функціональних параметрів у створених раніше технічних виробах. При цьому поняття "прагнення" набуває гранично об'єктивний сенс таксиса, відповідності системі вимог до параметрів [39].

Очевидно, що принципи органопроекції Каппа не містять в собі істотного гносеологічного потенціалу для осмислення такого феномена, як техноеволюція. У початковий момент зародження техніки у людиноподібної мавпи просто нічого було проектувати в навколишній світ, та й не могла вона це робити. Пізніше, коли людина набуває розумність, проста проекція його внутрішнього світу в зовнішній вже була не так вже й потрібна, тому що нарощування параметрів технічних виробів значною мірою було націлене на забезпечення іншої техніки [13]. Причому, частка виробів, що є безпосередньою проекцією внутрішнього світу людини, в загальній кількості технічних виробів швидко спадала. У теперішній же час, якщо людина що і проектує в навколишньому світі, так це параметри одного технічного вироби на параметри іншого. Якщо він що і пізнає в процесі зворотної проекції, так це параметри другого вироба для перенесення їх на параметри третього.

Висновки до першого розділу


Треба визнати збільшення, останнім часом, у впливі техногенного середовища на політичну, економічну, соціальну, культурну сфери життя суспільства, так само як виникає відчуження людини від природи, інших людей і від самої себе. Серед філософів техніки немає одностайності в питанні про причини появи сучасної проблеми техніки, її витоків і шляхів виходу із цієї ситуації.

Питання про техніку виявляється набагато глибшим, ніж це уявлялося на перший погляд; своїм корінням віно йде у онтологію і антропологію.

Технічна цивілізація - це суспільство, в якому людина не тільки є "конструктором світу", а й сама стає "об'єктом конструювання", тобто технократичне суспільство заздалегідь планує і визначає умови і, в кінцевому рахунку, також сенс індивідуального і соціального буття людини.

Обговорення широкого кола проблем філософії техніки може мати не тільки важливе значення для філософії в цілому, але також відігравати певну роль в гуманізації і тим самим підвищення культури технічного мислення. Необхідно розуміння єдності системи "природа-людина-техніка-гуманізм", порушення якого призводить до трагічних наслідків. Важко повірити в те, що людство прислухається до закликів змінити свій світогляд. Ймовірно, причиною цього процесу може стати тільки якась глобальна катастрофа, яка надасть драматичний вплив на свідомість населення. Однак нам хочеться вірити, що багато залежить від самих людей, від здатності розглядати об'єктивну реальність. У цьому важливу роль мають відігравати філософи, інженери-науковці і філософи техніки.


РОЗДІЛ 2. Петро Климентійович Енгельмейер і його роль в російській філософії техніки


«Если бы у слепого спросили, что такое зрение, то он ответил бы, что это слепота»

Гераклит Эфесский

Реальність, викликана не стільки технікою, скільки технічної цивілізацією, вимагає: по перше, особливого осмислення техніки, її природи і сутності, по друге, з'ясування ролі особистості в цьому процесі, в третьому, пошук шляхів вирішення цих проблем. Тому в перспективі актуальна не відмова людини від техніки, від технічного відношення до світу без якого не можливе існування людської цивілізації, а пошук нових гуманітарних форм їх відносин, що викликають інтерес, до проблем людської культури та інноваційної діяльності.

Техніка привертала увагу філософів ще в давнину, однак, предметом науково-філософського аналізу вона стало тільки наприкінці 19 і початку 20 століття. Для багатьох саме з'єднання слів «філософія» і «техніка» здавалися протиприродними але сьогодні техніка, є об'єктом пильної уваги філософів, а термін «філософія техніки» став звичним.

Російський учений інженер-механік і філософ техніки П.К. Енгельмейер, творчість якого недостатньо досліджена. Він був одним з перших, хто на рубежі століть, відгукнувся на запити і потреби якісно нової історичної епохи, що настала у розвитку техніки, зробивши предметом своїх досліджень техніку і творчість.

Незважаючи на що з'являється інтерес до П.К. Енгельмейера і його ідеям, до теперішнього часу не було систематичного дослідження джерел його ідей та факторів, що сприяли їх вдосконаленню. Особистість П.К. Енгельмейера як ученого значна, а теоретична спадщина - велика, проте довгий час він знаходиться в Росії в тіні. Про життя П.К. Енгельмейер відомо не багато. У відмінності від багатьох вчених, його ім'я не ввійшло не в «БЕС», ні в інші довідкові видання, за винятком останніх років видання, наприклад: «Російські мислителі 2 половини 19, початок 20 століття» Ємельянова Б. В. і Кулекова В.В.

Кількість публікацій про теоретика інженерної справи, зовсім незначна. Однією з перших була стаття П. К. Голованова «Філософ-інженер П.К. Енгельмейер», приурочена вшануванню П. К. Енгельмейера як найстарішого працівника на поприщі філософії техніки і як післямова до цієї дати була стаття Ю. Власова «Сів, подумав, винайшов», в якій давалася оцінка, творчої діяльності П. К. Енгельмейера для Росії [12].


.1 Інтелектуальна біографія


Філософія техніки, як самостійний напрям, існує вже майже сторіччя. У фокусі вивчення філософії техніки, стоїть феномен і сутність техніки. Незважаючи на те, що техніка є настільки давньою, як і саме людство, а феномен техніки, привертав увагу, ще античних філософів, однак поставлена ??в центр систематичного філософського аналізу вона лише в кінці 19- початку 20 століття, а самостійною філософської дисципліною стала лише в 20 столітті. Безсумнівно філософія техніки - один з найважливіших напрямків сучасної науки. Це новий філософський напрямок, що розглядає сутність людини, техніки і природи.

Вважається що «філософія техніки» - одна з найбільш молодих гілок філософського знання. Однак це не зовсім так. Поняття технік з'явилося досить давно: воно зустрічається у Платона і Аристотеля в зв'язку з аналізом знаряддя праці. «Техне» в перекладі з грецького мистецтво, майстерність, вміння [21]. Визначення і понять техніки існує безліч. Але одна дуже важлива для техніки властивість - вона є штучним утворенням. Тому якісно вона залежить безпосередньо від людини. Історично, в процесі становлення сучасної людини, розвивався і феномен техніки. У доіндустріальному суспільстві техніка виступала як майстерне ремесло. У Новий час ситуація кардинально змінюється, суспільство починає функціонувати на машинній основі. Функціонування машин накладає певний відбиток на суспільство, яке в свою чергу впливає на техніку. Така взаємодія вимагала філософського осмислення.

Філософія техніки формувалася двома напрямками: інженерним і філософським. Проаналізуємо їх. Постараємося встановити відмінності і подібності між ними. Інженерний підхід вважається першим, що має явно історичний пріоритет, своїми формами вираження «механічна філософія» і «філософія фабрикантів», тобто виробничників.

Термін «філософія техніки» використовується німецьким філософом Ернстом Капом 1808-1896, який формулює в 1877 році свою «філософію техніки». У ній знаряддя і зброя розглядаються ним як різні види продовження людських органів [18]. «Хоча саму цю ідею не можна приписувати Каппу (щось подібне говорили багато, від Аристотеля до Ральфа Отто Емерсона, але саме Капп дав її систематичну і детальну розробку у своїй роботі «Основи філософії техніки» 1877. У ній він дає перший філософський аналіз технічної інженерії, який перегукується з аналізом, даними Францем Рело. При цьому Капп виявляє схожість в описі машини, зробленої Рело, що накладають обмеження на методологію і характер етики на людські дії та вчинки. Його філософія близька до економічної філософії та дещо виходить за рамки філософії техніки, але не містить діалектичного аналізу. У 1903 році російський інженер і філософ техніки П.К. Енгельмейер, зробив доповідь політехнічному суспільству, присвячений зародженню філософії техніки. Для цього ним було зібрано безліч робіт, що стосуються різних питань цієї проблеми. В результаті дослідження простежувались 2 лінії: одна з них йде від філософів-інженерів Е. Гартіга, Ф. Рело і А. Рідлера, інша від філософів Ф. Бекона, Р. Декарта, А. Бергсона та ін. До них так само можна віднести Е. Каппа, А. Еспінас, Ф. Гоця. Ці представники філософії техніки для П.К. Енгельмейера були головними але були звичайно і іншими [1].

Часто вважається що філософія технік є західноєвропейською традицією. Однак це не зовсім так. Зародження філософських основ техніки в Росії почалося задовго до появи техніки як такої. Технічна цивілізація йде корінням в далеку давнину. Відносна простота стародавньої культури, дозволяє виявити культурний контекст і умови, в якій складалася стародавня техніка. Незвичайною особливістю тієї культури та давньої практики, є те, що всі вони з'явилися на підставі природного фактора. З ним пов'язані всі дії людини: полювання, поховання, лікування, виготовлення предметів побуту та багато іншого. У результаті такої діяльності, в рамках архаїчної і стародавньої культури формується спеціальна техніка. В архаїчній культурі людина відкрив і навчився використовувати в своїй діяльності різні природні ефект, склавши таким чином, першим техніку: знаряддя праці, одяг і т.д. В області технології головним досягненням було з'єднання в одній діяльності різних операцій, що відносяться до інших видів діяльності, а так само осмислення самої логіки діяльності. Це проявилося в з'ясуванні й запам'ятовуванні типу і послідовності операції, в представляють певний вид діяльності, який описував діяльність, що приводить до певного результату. У ній проявлявся відтінок таємниці, і надприродних сил.

Філософія техніки як результату сформованого в суспільстві певного сприйняття техніки, заснованої на ній промисловості та соціально-морального ставлення до неї, мали передумови виникнення і розвитку в Росії. Передумовами становлення філософії техніки в Росії існували і в доіндустріальний період, але були у вигляді філософсько-технічних ідей великих мислителів, випускників Московського університету: Н.Я. Данилевського, А. С. Хомякова, Н. В. Станкевича та ін., які дотримуються об'єктивно ідеалістичних поглядів [26]. Так А. С. Хомяков першоосновою сущого вважав ідеальне розумне і вільне початок, пізнання якого неможливо за допомогою звичайних пізнавальних засобів людини - відчуття і розуму, а повинно здійсняться деяким «внутрішнім знанням», «розумних зрячеством». У центрі уваги І. В. Станкевича перебували питання етики, ключові для вирішення соціальних проблем. У Росії ж в силу свого відставання, нечисленного інженерного корпусу і інтелегенції йшов тільки процес адаптації до технократичним ідеям. «Разом з тим, досить бурхливий прилучення до західноєвропейської цивілізації, стрімке поширення наук, вдосконалення освіти, широкі, насамперед професійні міжнародні контакти, (до того ж значно число вчених і інженерів інших країн працювало в Росії) викликали постійну рефлексію з приводу взаємодії двох культур, стимулювали пошуки особливих шляхів розвитку, що не зводяться до прямого запозичення чужого досвіду. А часом і заперечували його цінність для Росії.

Крім навчальних закладів, поширенню технічних знань займалися різні технічні товариства, серед них - Російське технічне товариство, утворене в 1866 році, ставило своєю метою сприяння розвитку техніки і технічної промисловості Росії. «З самого початку становлення філософії техніки в Росії в центрі її уваги опинилися проблеми технічної творчості» [див.: 12, с.101-107 .

Починаючи з 1867 року, Російське технічне товариство видавало свої праці «Записки імператорського товариства», а з 1876 року Праці постійної комісії з технічної освіти, журнал «Технічна освіта» і журнал «Технік». Журнал 2Технік» був досить популярним, висвітлював новини техніки. Його редагуванням і видання займався з 1884 по 1889 російський інженер П.К. Енгельмейер. Крім цих журналів видавалися і багато інших. Особливим інтересом користувався щомісячний журнал відкриттів, винаходів, удосконалень, новин техніки і промисловості «Технічний збірник та вісник промисловості», в якому неодноразово з'являлися статті П. К. Енгельмейера, присвячені техніці і творчості. Наприкінці 19, початку 20 століття, починає впливати на розвиток європейської філософської думки наша російська філософія в особі найвизначніших російських філософів М. Бердяєва, С. Булгакова, Н. Лоського та ін. У цей період виникла особлива потреба в новому світовідчутті [2]. Через техніку наука поєднала в єдине ціле всі людське населення планети і тому до 20 сторіччя всі життєві питання виявилися поставленими в світовому аспекті. А рубіж 19-20 століть, став еволюційним переходом до якісно нової історичної епохи, яка дала світові як ніколи багато талановитих учених, винаходів і відкриттів. Змінилося розуміння технічного, штучного і технологічного розвитку взагалі. Воно не могло бути усвідомлено лише з природно наукових позицій або з точки зору конкретних соціальних наук. Це стає завданням філософії техніки. У ній, як би, з'єдналися розуміння техніки російськими мислителями та її оцінка західноєвропейськими філософами та інженерами: Е. Каппом, А. Рідлера, А. Аспіносом та ін.

Відомо, на підставі архівів Т.І. Райнова, що дві роботи П.К. Енгельмейер так і не опубліковані, одна з них - «Що таке техніка?», В якій він знову піднімає проблему культури в техніці, закликом якої звучать його слова: «потрібна культурологія техніки!».

П. К. Енгельмейер пройшов довгий філософський шлях. Зовні можна було вважати, що філософські погляди його змінюються. Однак, джерело поглядів залишався незмінним. Точних відомостей про час смерті П.К. Енгельмейер немає. «Проте є деякі свідчення про те, що помер він у роки великої вітчизняної війни, будучи на службі у військовій промисловості». Припускають що він помер в 1941 році, коли вже перебував на пенсії.

У роботах раннього періоду, однією з яких є «Економічне значення сучасної техніки», П.К. Енгельмейер намагався осмислити роль «технічного» в суспільному житті [7]. Визначивши потреби людини в ідеальній техніці П.К. Енгельмейер шукає шляхи задоволення цих потреб. Технічне спадщина, що дісталася 19 століттю, накопичувалося в перебігу всієї багатовікової життя людства. Етимологія слова « інженер» теж дуже цікава, позначає майже теж давнє російське слово « вигаданих», тобто «мистецтво виконання», замість якого залишилося, слово «вигад», тобто вміння знайтися в різних практичних утрудненнях. Однак, «техніка», вживається і у вужчому значенні, що позначає діяльність людини технічної професії. Узагальнюючи поняття техніки, він трактує її так: техніка є вміння, а вміння є техніка. Тоді техніка є реалізація наших прагнень або перехід від мили до речі, від наміру до вчинку, від мети до її досягнення. Таким чином, техніка є виконавчий орган якої діяльності, здійснення доцільності. Для деяких техніка є знанням, спрямованим на практичні цілі і вміння звертати шкоду на користь. Для інших техніка є мистецтво, котра має на не красу а користь [9]. Останні підійшли ближче до мети, узагальнюючи поняття, вказуючи на те, що техніка є вміння викликати штучно небажані явища природи і усувати небажане. Відповідно виникає питання: що ж дає техніка? «Одні відповідають: вона долає опір, який чиниться природою нашим прагненням. Інші: вона підкорює нам природу, тобто матерію і силу, простір і час, вона створює речову культуру. Нарешті можна сказати, що вона нас оточує штучної природою, більш пристосованою, ніж природа природна до наших потреб. Ці різноманітні характеристики мають багато спільного, досить вірно відображають істотні ознаки і поняття техніки.


.2 «Техніцизм» Енгельмейера


У своєму історичному розвитку, теоретична думка в техніці має 3 ступені узагальнення. Реміснича щабель досягнута доісторичним людиною, що включає опис небудь галузі технічної праці, що не виходить за обмежені рамки одного методу, способу, пристосування, одного мистецтва або однієї науки буде знаходиться в постійному вживанні. Технологічна щабель, досягнута в кінці 18 століття, що виражається у виробленні технологій, що збирає воєдино всі головні методи та прийоми, всі принципи техніки всіх видів праці - так само необхідна [17]. Цей ступінь не виходить за межі техніки. Тому кожну з ступенів можна представити так: якщо перша ступінь буде «з практики для практики», то друга ступінь буде «з практики для теорії». Але стрімке зростання техніки в 19 столітті висував потреба у створенні «технології технологій», витяг з різних технологій загальних їм усім прийомів, методів, правил, та приписів для найбільш успішної діяльності людини. Для цього була потрібна філософська ступінь узагальнення, що викликала глибоку потребу в розумінні проблем культури.

У російській філософії проблеми науки і техніки, їх зв'язку з соціальними, культурними та політичними питаннями стануть займати одне з найбільш важливих місць. Саме на цьому ґрунті в Росії з'явилися роботи з філософії техніки російського інженера і філософа П. К. Енгельмейера який у своїй філософії техніки зміг злити в єдине ціле теоретичне і практичне і підійти до створення технології технологій [18]. «Ми дуже давно живемо в епоху техніки, але епоха філософії техніки ще тільки починається». Такими словами знаменує П. К. Енгельмейер нове філософський напрямок в Росії.

П. К. Енгельмейер прожив насичене, цікаву і творче життя з 1855 по 1941 [27]. Його діда І.І. Енгельмейер родом з Німеччини, баварець, вивчав медицину. Здобув медичну освіту в Петербурзі, був військовим лікарям, начальником медичного напряму в Вологді і дійсним статським радником. Вважається, що це забезпечило йому і його нащадкам служилої дворянство. Батько П.К. Енгельмейера навчався в Московському університеті, мав маєток недалеко від Рязані, а мати С.Т. Петрівна була з сім'ї дворян, Зарайського повіту Рязанської губернії, поміщиця. Енгельмейера мали невеликий будинок в Москві. П. К. Енгельмейер народився в Рязані 25 березня 1855. Закінчивши гімназію в Москві, відвідував французький ліцей у Ніцці. Середня освіта було перервано перебуванням на протязі 2 років закордоном, для відновлення здоров'я [3]. У 1874 році він вступив в імператорська Московське технічне училище, після закінчення якого в 1881 році отримав диплом і звання інженера-механіка, був нагороджений знаком відрізняючи - золотою медаллю.

Він був унікальною особистістю, досконало володів кількома мовами німецьким, англійська, французьким [7]. Його інтереси були різнобічними: філософія і природознавство, електротехнік і автомобілебудування, літакобудування і суднобудування, економіка і теорія творчості, теорія конструювання машин і винахідництво, література, мистецтво і педагогіка. Тому, не даремно, на честь його сорокарічної інженерної діяльності був опублікований ювілейний нарис, в якому його порівнюють з Леонарда да Вінчі, називаючи філософа енциклопедистом, музикантом, інженером і живописцем [12].

Всю наукову діяльність П. К. Енгельмейера, можна розділити на 3 періоди: перший - філософське осмислення ролі технічного, формування ідей та світогляду, другий - постановка завдань, планів, орієнтація на формування нової науки, третій - розробка основ нової інтеграційної науки, спрямованої на творчість і творення.

З 1884 по 1889 рік він працює у видавництві журналу «Технік», спочатку стає видавцем, а потім і редактором журналу про новини техніки.

У журналі обговорювалися питання з технічної освіти: виклад механіки та інших наук, знання які необхідні для винахідників, відомості про нові книги, життєпис великих винахідників і техніків, інформація про винаходи, рекомендації для винахідників, давалися повні конструктивні проекти та багато статей П.К. Енгельмейера. У 1884 році їм була представлена ??в друк перша робота, яка називалася: «Газове нафтове виробництво і світильний газ взагалі». У загальноприйнятому викладі, з теоретичним додатком і вказівками на література. У всіх своїх публікаціях П. К. Енгельмейер представляє себе як інженер механік.

П. К. Енгельмейер представляє техніку, як систему машин, що володіє власним існуванням і специфічними законами формування і розвитку. При цьому підкреслює, що лише найпростіші технічні знаряддя можуть бути розглянуті в якості проекцій людських органів і здібностей. Н вівсі ж він називає людину істотою технічним.

У 1886 році ним винайдені лекційний Кінограф, для доказу закону паралелограма рухів і селянський соломотряс.

Другий етап 1887-1897 характерний пропагандою технічних знань, організацією винахідницької діяльності та глибоким філософським осмисленням техніки, а так само - підведенням підсумку технічних досягнень і спробами визначення форм взаємодії між технікою і суспільством. Вперше мислителем формулюються завдання філософії техніки. В цей же час формується особлива філософсько-технічна світогляд П. К. Енгельмейера [36].

Вирішуючи практичні проблеми техніки він проводить ряд теоретичних досліджень, з соціально-економічних аспектів розвитку техніки. Тому роботи, присвячені проблемам винаходи і технічної творчості, перегукуються з теоретико-пізнавальними проблемами інженерної діяльності. «19 сторіччя відкривало свої останні роки. І літописець його промислових звершень - П.К. Енгельмейер, був одним з перших, хто спробував підбити підсумки століття». У поданні російського вченого філософія техніки - це область філософського дослідження, що розкриває не тільки сутність техніки і технічної діяльності, а й інноваційну інженерну діяльність . Іншими словами, це інженерне мистецтво, яке вперше отримало за допомогою мислителя глибокий філософський зміст. Філософія техніки складається з онтології техніки, тобто вченні про її сутність, бутті, як гносеологія техніки, в якій досліджується хід пізнання, механізму розвитку техніки і технічного знання, як соціологія техніки, що займає різними аспектами соціальної адаптації техніки, що досліджує її роль у соціальному прогресі, місце в науково-технічної діяльності та її зв'язок з різними формами суспільного знання. Однак, «повноцінно осмислити її можна тільки на базі єдиного методологічного підходу, який покликане виробляти філософія техніки». Цією стороні техніки він присвятив 2 своїх книги - «економічне значення сучасної техніки» 1887 і «Технічний підсумок 19 століття» 1898.

Слово «техніка» П. К. Енгельмейер пропонує в дуже широкому вжитку: позначити їм всі людські знання та вміння, які спрямовані на практичні цілі [33]. Тоді в поняття « техніка» на його думку, увійдуть: у перших прикладна механіка, фізика, хімія, по друге, механічна, хімічна технологія, металургія, архітектурне мистецтво інженерних споруд, кораблебудування, фортифікації, в третьому, всі ремесла, в четвертих, техніка сільського господарства, в п'ятому, соціально-моральне ставлення до неї. Ми бачимо, що все, з чим стикається в житті людина, є технікою, представляє техніку і визначається технікою. «Уявіть собі, що яке-небудь технічний винахід, дає вам можливість зробити яку-небудь вашу роботу в двоє швидше. Хіба тим самим воно не дарує вам пів життя?»

Для підтвердження сказаного П.К. Енгельмейер призводить технічні винаходи, такі як: використання залізниці, замість перекладних, телефону і мікрофона, телескопа. «І як не погодиться з тими (тут, очевидно П.К. Енгельмейер мав на увазі Е. Каппа ) які говорять, що техніка удосконалила наш організм, скоротила каяття, і подарувала кожному з нас по кілька років життя.»

Представивши техніку в самому широкому сенсі, позначивши всі людські знання та вміння, спрямовані на практичні цілі, він дає їй всі права влади над природою. Розглядаючи навколишній світ людини, він зауважує насамперед, одноманітність явищ природи, а за ним виявляє причинний зв'язок, тобто закони природи. Вивчивши сили природи з 1 сторони і сили людини з іншого, знаходить в кожній з них свої переваги і переваги. Для П. К. Енгельмейера машина являє собою таке поєднання тіл, при якому як речовини , так і сили діють один на одного за законами природи, виконують певну роботу і дають результат, який був намічений людиною. Таким чином, задавшись метою знайти основну нитку в наявні винаходи, технічних нововведення, він встановив свою точку зору і висловив її так: у виробництві головну роль грає сила, а техніка вчить звідки брати силу і як її використовувати. За технікою археологи можуть встановити культуру зниклого народу, їх спосіб життя, вірувань та інше, в тому числі і його духовну культуру. Це яскраво підтверджує взаємозв'язок двох культур: речовій і духовної, зв'язок між культурою та виробництвом [31].

Відповідно до цього П. К. Енгельмейер багатовікової хід виробництва і всю історію культури розділив на 3 періода6 минуле, сьогодення і майбутнє.

. Для проведеногоо характерно ремесло і кооперація людей.

. Для справжнього характерна поява фабрик і кооперація машин.

. Для майбутнього характерно підпорядкування інших сил природи, повсюдні двигуни, які можуть значно змінювати і форми виробництва.

Спокійне життя П.К. Енгельмейера не притаманна. У 1893 році він знову виїхав закордон, спочатку до Німеччини а потім до Франції, з метою поповнити знання з електротехніки. Пропрацювавши в перебігу 1893 на заводі Фейна в Штутгарті, він переїхав до Парижа для електротехнічних досліджень. А наприкінці 1896 він знову в Москві. П. К. Енгельмейер після смерті Е. Каппа в 1896 році почав публікувати в німецьких періодичних виданнях статті, в яких він так само став використовувати термін «філософія техніки». Одночасно спираючись на вітчизняні досягнення, особливо пов'язані з питаннями теорії та психології творчості він пропонує свої підходи до творчості. 1896 філософ вважає роком появи філософії техніки в Росії [3].

Багато уваги П. К. Енгельмейер приділяв питанням винахідництва, фактично він стояв біля витоку російського патентознавства.

Третій етап діяльності 1898-1910 є етапом активної теоретичної і практичної діяльності. Якщо в попередній період в основному здійснювався філософсько-аналітичний підхід до техніки і технічної діяльності, то на цьому етапі з'являється багато планів, пропозицій і дії. «Технічний підсумок 19 століття» - роботи вийшла у світ в 1898 році, близька до роботи «Економічне значення сучасної техніки», але саме в ній П. К. Енгельмейер виходить на дійсно філософський рівень. У цій роботі він знову звертається до визначення поняття «техніка». «Техніка підкорила нам природу, простір і час, матерію і силу, і сама служить цією силою, яка нестримна жене вперед колесо прогресу». Таким чином, головною особливістю техніки 19 століття він вважає підкорення сил природи.


2.3 Вклад Енгельмейера у світову філософії і техніки


Фактично «техніка є мистецтво викликати намічені корисні явища природи, користуючись відомими нам властивостями природних тіл».

Одного визначення техніки для П. К. Енгельмейера недостатньо. Розвиток техніки П. К. Енгельмейер визначає завданнями, які є результатами розвитку людських потреб. П. К. Енгельмейер, спираючись на антропологів, які досить давно встановили, що техніка, думка і мова завжди розвиваються рука об руку. Він каже: «Втім, як ми торкнулися мови, то необхідно зробити одне роз'яснення: чому ми раптом згадали про мову? Що спільного між мовою і технікою?... При правильному узагальненому розумінні техніки - а ми такого і шукаємо, мова є не більше і не менше, як технічний винахід [див.: 24, с.410-411».

Нам відомо що дуже часто мова відокремлюють від техніки, вважаючи, що вони виконують різні функції, однак як зазначив П. К. Енгельмейер, мова - це не тільки знаряддя спілкування, а й техніка мислення. «Не хочемо ми навіть саме мислення віднести до техніки? Так, саме таке наше бажання. Але в цьому ми тільки слідуємо по стопах такого мислителя, якому дуже навіть дозволено слідувати ім'я йому Кант. Цей філософ не соромиться називати доже логіку «технікою мислення».

Переходячи до заключних узагальнень в останній главі, яку П. К. Енгельмейер озаглавив «Філософія техніки», він ставить питання: невже є філософії техніки? Так, вона є, і цей вираз було вже вжито, хоча поспішаємо додати, вжито «занадто поспішно». Цими словами він залишає за собою право концепції філософії техніки [5].

П. К. Енгельмейер, переходячи до визначення поняття «філософії техніки», вважає минулий 18 століття найбільш радикальним, більш швидким, ніж наслідки великих середньовічних винаходів пороху, компаса та друкарства. Але цього виявилося недостатньо, з'явилася технологія. У 19 столітті висуваються питання, які виходять за рамки технології, яка сама виходить за рамки емпіричної техніки. Всі ці питання вимагали більш широкої і абстрактній науки. У яких же відносинах культура перебуває з технікою? Це не пусте а досить принципове питання філософії техніки.

Вихідною точкою дослідження, для філософії техніки служить людина, що знаходиться в світі і що складає не окреме від світу істота а що є її частиною [28].

У своїй роботі «Технічний підсумок 19 століття» П. К. Енгельмейер так формулює завдання філософії техніки:

. У будь-якої людської активності, при будь-якому переході, від ідеї до речі, від мети до її здійснення, необхідно пройти через деяку спеціальну техніку. Проте всі ці техніки мають між собою багато спільного. Тому одним із завдань філософії техніці є з'ясування , що ж таке це спільне?

. З'ясувати в якому відношенні знаходиться техніка зі своєю культурою?

. Знайти співвідношення техніки з економікою, наукою, мистецтвом і правом.

. Розробити питання технічної творчості.

У журналі «Наукове огляд» № 7 за 1899 дана рецензія роботі «Технічний підсумок», яка починається зі слів «Людина це тварина, що роблять знаряддя». Це визначення належить Франкліну. Він вловлює одну з характерних рис людини, що відрізняє його від тварин.

У 1899 році П. К. Енгельмейер опублікував статтю, де він як і Е. Капп використовував термін «Філософії техніки». На початку століття П.К. Енгельмейер сприяє поширенню в Росії ідей Е. Маха. У 1901 році він стає редактором російського видання збірки його статей.

У 1905 році П.К. Енгельмейером було представлено доповідь Політехнічного суспільству, присвячений бібліографічного нарису «Філософії техніці». У нарисі він показав зародження нового філософського напрямку. «Моє завдання в тому й полягає, що б в короткому бібліографічному нарисі уявити зародження нової галузі знань, дуже великою і різноманітною, яку в Німеччині іноді називають філософією техніки, хоча, зауважу, рано ще говорити про такий як ми побачимо ». Він вважає, що все що досі зроблено, можна назвати тільки розчищенням місця для майбутньої будівлі і найшляхетнішою полем для внесення свого вкладу до скарбниці людських знань. З нагоди сорокаріччя науковій, літературній і педагогічній діяльності П.К. Енгельмейер був названий «піонером російського автомобілізму», це можна вважати цілком обґрунтованим. Перебуваючи в Німеччині він зустрічався в 1883 році з Бенцем, в 1893 році з Даймлором а в 1895 році входив в організаційний комітет з автомобільних гонок [16].

Особливістю творчості П. К. Енгельмейера з'явилася спроба піддати вивченню то сторону життя людини, яка здійснює фактичну боротьбу з матерією, на шляху підвищення цінності життя. Своїм світоглядом П. К. Енгельмейер дав назву техницизм.

Одну з головних своїх книг - «Теорію творчості» 1910 вчений присвятив проблемам творчого процесу не тільки в техніці, але і в науці, релігії, мистецтві і житті. Теорія творчості вийшла одночасно російською та німецьких мовах. Передмова до цієї книги написав Е. Мах.

Загальну теорію творчості (еврологію) П. К. Енгельмейера і погляди представників вітчизняного «психологічного» течії в російській філософії та естетики - Харківську школу послідовників А. А. Потебні, обєднує постановка філософських і філософсько-культурологічних проблем психіки, яка була характерна для махізму. «Вони експлікований принцип махізму в якості основних методологічних принципів побудови психолінгвістичної теорії культури».

П. К. Енгельмейер не раз підкреслював необхідність соціально-культурного підходу до техніки. Він зазначав, що для дикуна і в тваринному світі характерно пасивна, біологічна пристосування до навколишнього середовища, тоді як для культурної людини характерна активна технологічне пристосування.

Однією зі сторін наукової діяльності російського вченого і філософа є пристрасна пропаганда технічних знань. Ще до революції він випустив невелику книгу «Автомобіль. Мотоциклет. Моторний човен» 1913 рік, яка надалі неодноразово видавалася. Багато інженерів стали звертатися до нього з питаннями що таке філософія техніки? Навіщо і кому вона потрібна? Які її основні завдання? Відповіддю на ці питання в 1913 році послужила його стаття під назвою «Завдання філософії техніки» [15]. У цій статті, відповідаючи на перше запитання, він дає ясне і коротке визначення: «це буде нова наука, яка з'ясує роль техніки як чинника культури».

У «Філософії техніці» складається з 4 частин П. К. Енгельмейер дає ретроспективний погляд на історію техніці, вказує на місце техніки в культурі, ну і нарешті, розкриває наукову сторону техніки.

Після публікації в 1929 році статті «Чи потрібна нам філософії техніки», вийшла критична стаття Б. Маркова, в якій він заявив: «Ми сперечаємося лише проти можливості філософії техніки і не тільки сперечаємося, але і заперечуємо можливість такої». Філософу прісваеваемого ярлик «ідеаліста-утопіста [8]».


Висновки до другого розділу


Техніка - це сукупність артефактів, підлеглих досягненню практичних цілей, поставлених людиною. Енгельмейер, таким чином, бачить у техніці щось есенціальні, гранично концентроване. Хоч за словами Ханса Ленка - це понятійний орієнтир, багатозначний конструкт, а зовсім не есенціальні поняття. Енгельмейер розуміє техніку досить предметно. Тим не менш, його значення для філософії техніки велике. Узагальнюючи його точку зору, ми приходимо до однозначного думку - техніка для Пера Клементовіча це шлях людини до його щастя. Техніцизм став свого роду «базою», світоглядним фундаментом і системою руху людини через його діяльність до свого власного щастя.

РОЗДІЛ 3. Метафізика техніки Мартина Гайдеґґера


«Быть великим - значит давать направление.»

Фридрих Ницше


.1 Значення Гайдеґґера як філософа техніки


Що таке техніка? Техніка це таємниця. І на путях її розгадки нами були виявлені найрізноманітніші підходи для її вирішення. Одним з найбільш яскравих і самобутніх філософських підходів, до питання що є техніка, є підхід німецького мислителя Мартіна Гайдеґґера. Його філософія техніки більше походить на метафізику техніки.

Основні положення роботи Гайдеґґера «Питання про техніку»

Дана стаття була написана Мартіном Гайдеґґером і відноситься до його «пізнього» періоду [40]. Робота має важливе значення для філософії техніки, тому наше завдання полягає в ретельному аналізі даної статті.

«В нижеследующем мы спрашиваем о технике.» - дана робота повністю присвячена питанню техніки. «Вопросы встают на какомто пути.» - розумно, що проблема техніки не є чимось окремим, таким, що можна розглядати окремо від усього різноманіття філософських проблем. Крім того, проблема техніки не могла постати як філософська проблема перед філософами техніки, до проходження певного питті філософії та накопичення певного досвіду. «Разумно поэтому иметь в виду прежде всего путь, а не застревать на разрозненных тезисах и формулах.» - акцент тут ставиться на процесі пізнання а не на окремих висновках. Таким чином пізнання розташоване ближче до ефективної відповіді на питання про техніку, ніж тезовий підсумок. Шлях пізнання самоцінний і дасть досліднику більше досвіду ніж вже готову відповідь. «- Наш путь - путь мысли» - можливо мається на увазі раціональний розгляд проблеми. «Все пути мысли более или менее ощутимым образом загадочно ведут через язык.» - думка представлена ??у своєму інобуття - у слові. Слово є врятована думка й алібі в бутті для думки зверненої в культурі як культурний артефакт зрозумілий для засвоєння іншими людьми. «Мы ставим вопрос о технике и хотели бы тем самым подготовить возможность свободного отношения к ней.» - дана робота передбачає свободу від забобонів, шлях об'єктивізму і академізму. «Свободным оно будет, если откроет наше присутствие (Dasein) для сущности техники» - дана робота передбачає свободу від забобонів, то є шлях об'єктивізму і академізму. «Встав вровень с этой сущностью, мы сумеем охватить техническое в его границах.» - не варто недооцінювати важливість постановки питання про техніку, питання вимагає бокової уваги і обережності, при своєму розгляді.

«Техника не то же, что сущность техники.» - це найважливіший теза. Тут відбувається поділ техніки, як такої, на техніку як феномен і техніку як сутність. Це важлива позиція при розгляді проблеми техніки. «Отыскивая сущность дерева, мы неизбежно увидим: то, чем пронизано всякое дерево как таковое, само не есть дерево, которое можно было бы встретить среди прочих деревьев.» - техніка також не є виключенням з цього правила. «Точно так же и сущность техники вовсе не есть что-то техническое» - даний принцип має і зворотню силу. «Мы поэтому никогда не осмыслим своего отношения к сущности техники, пока будем просто думать о ней, пользоваться ею, управляться с нею или избегать ее.» - автор перераховує можливі варіанти, при яких, нам як дослідникам не вдасться визначити своє ставлення до техніки. Це може статися, коли ми не виходить за межі готівкового ставлення до техніки чи не думати про техніку як про наукову проблему взагалі. «Во всех этих случаях мы еще рабски прикованы к технике, безразлично, энтузиастически ли мы ее утверждаем или отвергаем.» - відповідно для пізнання техніці, слід "не бути рабом» техніки. При цьому обумовлюється, що бути рабом техніки можна перебуваючи як в позитивному так і в негативному ставленні до неї. «В самом злом плену у техники, однако, мы оказываемся тогда, когда усматриваем в ней что-то нейтральное; такое представление, в наши дни особенно распространенное, делает нас совершенно слепыми к ее существу.» - важливе доповнення, сама крайня ступінь «сліпоти» до сутності техніки - нейтральне до неї ставлення. Те, до чого ми ставимося нейтрально, завжди може представляти для нас добре приховану небезпеку.

«Сущностью вещи, согласно старинному философскому учению, называется то, что она есть» - тобто, то чим вона є і є сама сутність річ. «Мы ставим вопрос о технике, когда спрашиваем, что она такое.» - мета питання про техніки - відповісти на питання що таке техніка. «Каждому известны оба суждения, служащие ответом на такой вопрос» - під «кожним» автор швидше за все має на увазі філософа. «Одно гласит: техника есть средство для достижения целей.» - уявлення про техніку як про засіб є один з класичних підходів до відповіді на питання про техніки. Багато словники користуються саме цим принципом, при спробі дати визначення слову «техніка». «Другое гласит: техника есть известного рода человеческая деятельность.» - техніка поняття як форма людської діяльності, нарівні з іншими формами. «Оба определения техники говорят об одном.» - таким чином незважаючи на свою очевидну різницю, вони в той же час, має на увазі щось одне. «В самом деле, ставить цели, создавать и использовать средства для их достижения есть человеческая деятельность» - це досить підходить на застосування діалектичного підходу, об'єднувати засіб і діяльність в нерозривний одиницю. «К тому, что есть техника, относится изготовление и применение орудий, инструментов и машин, относится само изготовленное и применяемое, относятся потребности и цели, которым все это служит.» - техніка зрозуміла тут як якась сукупності або навіть система. «Совокупность подобных орудий есть техника» - одне із базови визначення. «Она сама есть некое орудие, по латински - instrumentum.» - це перехід до традиційного для Гайдеґґера розгляду проблеми через аналіз мови, включаючи аналіз конкретного поняття взятого в інших мовах. Мова це дім буття, відповідно своє місце в цьому «домі» знаходить і буття техніки. Техніка і є якийсь інструмент - стверджуючи це, ми показуємо певну єдність самої техніки, так як традиційне уявлення про інструмент як такому, є уявлення про що-небудь що існує як одинична. «Примелькавшееся представление о технике, согласно которому она есть средство и человеческая деятельность, можно поэтому назвать инструментальным и антропологическим определением техники.» - тобто це уявлення про техніки прямо пов'язане з людиною. Техніка в ньому представлена ??як щось не має автономії від людини та її діяльності. Інструмент - завжди звернений до того, хто його використовує, і не знаходить своє справжнє буття у позбавленні від того хто його використовує. Інструмент не може бути сам по собі. Хоча в Стародавній Греції «одушевленим інструментом» могли назвати і раба, це не є виключення з правила , хоча і порушує гуманістичні закони. Раб є інструмент в руках свого господаря. Техніка є інструмент в руках людини. Це і названо вище як « антропологічне » визначення техніки.

«Кому вздумается отрицать его правильность?» - питання про те. Коли буде легітимно вважати цей підхід помилковим. Одночасно це питання про те, чи існує такий підхід взагалі. «Оно явно угадывает то, что сразу бросается в глаза, когда говорят о технике.» - очевидна причина не легітимності інструментального підходу. «Больше того, страшная правильность инструментального определения техники такова, что оно годится даже для современной техники, относительно которой, между прочим, не без основания утверждают, что по сравнению со старой ремесленной техникой она представляет собой нечто совершенно иное и потому новое.» - по перше мова йде про поділ техніки на «нову» і «стару», що на думку автора, являє між собою щось різне. По друге вказана критика інструментально підходу, яка зводиться до того, що підходи до ці двох стадіях техніки повинні бити або ж індивідуальні, або ж враховувати і отже демонструвати різницю між «нової» і «старої» технікою. «Электростанции со своими турбинами и генераторами - тоже изготовленное человеком средство, служащее поставленной человеком цели.» - очевидный факт. «И реактивный самолет, и высокочастотная установка - тоже средства для достижения целей» - всё утилитарное можно рассматривать как средство. «Разумеется, радиолокационная станция не так проста, как флюгер.» - до складу станції входить безліч об'єктів, кожен їх яких може бути як технічним пристроєм так і немає. Що ускладнює остаточний висновок про те чого більше в радіолокаційної станції - техніки або чогось іншого. Флюгер, в цьому питанні, максимально простий - примітивний прилад для виявлення інтенсивності та напрямку вітру, найчастіше його виготовляють у вигляді півня, що сидить на своїй жердинці. Під флюгері більше технічного ніж у всій радіолокаційної станції, принаймні, так найчастіше буває. Звичайно це питання про те, чи не чи де-небудь чогось зайвого. «Разумеется, постройка высокочастотного агрегата требует сочетания разнообразных операций промышленно-технического производства» - незаперечно. «Разумеется, лесопильня в заброшенной шварцвальдской долине - примитивное средство в сравнении с гидроэлектростанцией на Рейне.» - автор покращує певну ступінь відмінності між двома прикладами коштів, визначаючи їх по відношенню до ступеня їх ускладненості.

«И все-таки верно: современная техника - тоже средство для достижения целей» - таким чином «нова» і «стара» техніка є засіб, хоча це і не дозволяє інструментальному відношенню до техніки бути єдино правильним. «Недаром инструментальным представлением о технике движимы все усилия поставить человека в должное отношение к технике.» - це пряма вказівка на залежність інструментально підходу від наявність при розгляді питання про техніки людини як невід'ємної частини самої техніки. Але як ми пам'ятаємо, на початку роботи передбачалося що ми будемо розглядати техніку до їй «чистому» вигляді. Тобто це передбачає і свободу від самої людини, при відповіді на питання про техніку. «Все нацелено на то, чтобы надлежащим образом управлять техникой как средством» - засіб завжди залежно від людини й існує у ставленні до людини. Хоча техніка та засобу - різні речі. «Хотят, что называется, утвердить власть духа над техникой.» - возможно имеется в виду принципиальное господство человека над техникой. То есть духа над техникой. Человек представлен как носитель духа. «Хотят овладеть техникой.» - артикуляція ставлення деяких філософів до техніки, як до об'єкта вимагає свого оволодіння. «Это желание овладеть становится все более настойчивым, по мере того как техника все больше грозит вырваться из-под власти человека.» - тенденції такі що ця різниця зростає. Все більше виробляється техніки з підвищеним рівнем свободи, представленої як самодетерминация. Розумні телефони, пральні машинки і навіть розумні будинки. Свобода техніки вступає в конфлікт зі свободою людини, конкуруючи за право реалізувати цю свободу.

«Ну а если допустить, что техника вовсе не просто средство, как тогда будет обстоять дело с желанием овладеть ею?» - якщо техніка і засіб не тотожні, то це вимагає більш глибокого дослідження. Зокрема автор ставить питання про те, чи буде техніка зрозуміла як не кошти так само причиною конфлікту свободи техніки і свободи людини. «Впрочем, мы же сами сказали, что инструментальное определение техники верно.» - вказав конфлікт між інструментальним підходом до техніки і поданням про техніку як про не засіб. Тобто інструментальний підхід розглядає техніку тільки як засіб. «Конечно.» - твердження що якщо це так, як представлено вище, то ці міркування повністю вірні. «Верное всегда констатирует в наблюдаемой вещи что-то соответствующее делу». - ми говоримо що-небудь вірно, коли це щось відповідає предмету про який ми говоримо, в даними разі, коли ми спостерігаємо за чимось. «Но такая констатация при всей своей верности вовсе еще не обязательно раскрывает вещь в ее существе.» - мається на увазі що одне лише поверхневе спостереження не може бути єдино вірним методом отримання чогось вірного. «Только там, где происходит такое раскрытие, происходит событие истины.» - не зовсім ясно що мається на увазі. Швидше за все це пов'язано з особливостями перекладу. Ймовірно мається на увазі що істина як щось повне, розкривається тільки разом з розглядом сутності самого об'єкта, в добавок до розгляду його з поза, тобто розгляду його феномена. «Поэтому просто верное - это еще не истина.» - істина щось цілісне, що не зводиться до однієї сторони. Вірне тут виступає як одна з сторін істини. Істина не рівна вірному і навпаки. «Лишь истина впервые позволяет нам вступить в свободное отношение к тому, что задевает нас самим своим существом.» - пізнання істини єдиний шлях пізнання техніки. Крім того якщо перед напи стоїть завдання пізнати щось в його сутність то це можливо зробити тільки пізнавши істину цього щось. «Верное инструментальное определение техники, таким образом, еще не раскрывает нам ее сущности.» - так само не зовсім ясно що мається на увазі, можливо через особливості перекладу. За логіки Хайдегерра, скоріше варто писати не «Вірне інструментальне ...» а «Вірне як інструментальне .. » або « Вірне представлене як інструментальне..» - так як в цьому випадку зберігається логіка міркування. Одного вірного в інструментальному визначенні техніки недостатньо, так як все вірне не вказує нам нічого з досить істинного. Як ми пам'ятаємо істинне не дорівнює вірне, значить і що якщо ми ставимо питання про техніку то нам слід відповідати на нього з опорою на істину а не на щось вірне. У перекладі виходить що буває вірне або невірне інструментально визначення, хоча слід вказувати на вірне на противагу істинному інструментальному визначенням. «Чтобы добраться до нее или хотя бы приблизиться к ней, мы должны, пробиваясь сквозь верное, искать истинного.» - тож нам слід шукати справжнє, починаючи з дослідження вірного. Якщо ми витримаємо випробування вірного, можливо нам відкриється і дорого в істинне. «Мы должны спросить: что такое сама по себе инструментальность?» - це вже опосередковані міркування. Автор ставить питання про те що на самому дилеми розуміємо під інструментальний. «К чему относятся такие вещи, как средство и цель?» - ці питання також мають пряме відношення до людини. «Средство есть нечто такое, действием чего обеспечивается и тем самым достигается результат.» - результат є дію засоби. Слід так само підкреслити що дане визначення не містить в собі людський фактор. Засіб представлено як «саме по собі», тобто в чистому вигляді. Крім цього всякий результат отриманий за допомогою засобу, представлений як забезпечений і досягнутий. Забезпечення позначає залежність результату від самого засобу. А досягнутих є кінцевий підсумок присутності дії будь-якого засобу. «То, что имеет своим последствием действие, называют причиной.» - чистий детермінізм. «Причина, однако, - не только нечто такое, посредством чего достигается нечто другое.» - хоча і так может бути. «Цель, в стремлении к которой выбирают вид средства, тоже играет роль причины» - хоча і це так само не виключає того, що мета можна розглядати в опосередкованому відношенні до причини. Ця думку автора вірна при уточненні що причиною не може бути щось безпосередньо не має відношення до результату. «Где преследуются цели, применяются средства, где господствует инструментальное, там правит причинность, каузальность.» - причина суть детермінізма.

«Столетиями философия учит, что есть четыре причины: 1) causa materialis, материал, вещество, из которого изготовляется, например, серебряная чаша; 2) causa formalis, форма, образ, какую принимает этот материал; 3) causa finalis, цель, например жертвоприношение, которым определяются форма и материал нужной для него чаши; 4) causa efficiens, создающая своим действием результат, готовую реальную чашу, т. е. серебряных дел мастер.» - ці 4 причини перераховує Аристотель. Матерія, форма, мета і творець. «Что такое техника, представляемая как средство, раскроется, если мы сведем инструментальность к этим четырем аспектам причинности.» - автор пропонує розглянути інструментальний підхід до техніки і саму техніку зрозумілу як засіб, пропускаючи їх через призму цих 4 причин.

«А что если существо причинности тоже окутано мраком?» - ясність у питанні про причинність є ще один відкритий філософське питання. «Правда, вот уже сколько веков философы ведут себя так, словно учение о четырех причинах свалилось с неба в виде самоочевиднейшей истины.» - у філософії завжди є можливість поставити все під сумнів. «Но не пора ли уже спросить: почему причин именно четыре?» - це пропозиція розглянути чи дійсно нам в питанні про причинності вистачає саме 4 типів причин? Можливо що логіка їх застосування містить деякий неточності або допущення. «Что по отношению к перечисленной четверицей называется собственно причиной?» - причин насправді може виявитися і більше. Наприклад 5 або навіть 7. «Откуда в характере причинности четырех причин такое единство, что они оказываются взаимосвязаны?» - питання про так, яка логіка здійснює собі саме через ці 4 конкретні причини.

«Пока мы не вдумаемся в эти вопросы, причинность, а с нею инструментальность, а с этой последней примелькавшееся инструментальное определение техники останутся темными и необоснованными.» - Отже, що відповіді про те що таке техніка ми дали інструментальне визначення. Однак тепер ми вирішили перевірити чи є істина в цьому підході? Як виявилося це можливо розглянути включивши в поле нашого роздуми відповіді на питання що таке чиста інструментальність, яка в свою чергу зажадала від нас перевірки причинності на істинність. Відповівши на ряд цих питань ми зможемо підібратися і до самої техніки. «Причину с давних пор привыкли представлять как действующую силу» - це кілька метафізичний підхід до розгляду даного питання. «Действие тут означает получение следствия, результата.» - дію розглянуте як частина результату. Результат не може бути досягнутий минаючи будь-яку дію. І знову Гайдеґґер здійснює прилучення до діалектики в даній статті для дозволу поставленої задачі. «Действующая причина, causa efficiens, одна из четырех, решающим образом определяет всю каузальность.» - це відбувається так як це в певному сенсі ця причина законодавствує по відношенню до решти. Вибір матеріалу або задоволення конкретної мети - все це вирішує сам творець. « Дело доходит до того, что целевая причина, causa finalis, вообще уже не причисляется к каузальности.» - хоча Гайдеґґер і визначив вище що мета є особливий сорт причини, підкреслимо це ще раз. «Causa, casus идет от глагола cadere, падать, и означает то, из-за чьего воздействия выпадает то или иное следствие.» - тобто саме слово Causa найближче розташоване до місця народження слідства. «Учение о четырех причинах восходит к Аристотелю.» - але все ж і сам Аристотель, названі неспроста великим систематизатором, що не сам вигадав ці причини. Швидше за все так чи інакше вони були відомі і до нього. «Однако в сфере греческого мышления и для Аристотеля все, что последующие эпохи ищут у греков под понятием и рубрикой причинности, не имеет просто ничего общего с действием и воздействием.» - це дуже цікаве спостереження. «Что мы именуем причиной, а римляне causa, у греков зовется ??????: виновное в чем-то другом.» - тобто і Аристотель і всі древні греки мали на увазі не 4 причини та 4 провини. Вина заміняла причину. Але для нас вина і причина не одне і теж. «Четыре причины - четыре связанных между собой вида виновности.» - 4 види винності зливаються в одну загальну провину. Хоча й слово вина містить негативні конотації. «Это можно пояснить на примере.» - розглянемо наведений приклад детальніше.

«Серебро - то, из чего изготовлена серебряная чаша.» - приклад, що враховує в собі всі можливі причини, необхідні для розгляду. «Как определенный материал (???) оно отчасти виновно в чаше.» - причина або вина матеріалу в чаші це причина матерії. «Чаша обязана серебру тем, из чего она состоит.» - зобов'язана сріблу, в сенсі його провини в походженні чаші. «Жертвенный сосуд обязан собою, однако, не только серебру.» - це вже розгляду причини або провини форми. «Будучи серебряной чашей, вещь, обязанная этим серебру, выступает в виде чаши, а не в виде пряжки или кольца.» - тобто знаходить свою форму. «Соответственно жертвенный прибор обязан также образу (эйдосу) своей чашеобразности.» - тут форма зрозуміла як ейдос, тобто як універсальний прототип конкретно взятої речі. Таким чином вина форми це вина універсальної форми або вина ейдосу. Ейдос співпричетний існуванню чаші, оскільки за Платонівському визначенню ейдос першопричиною готівкового буття речей. «Серебро, в котором воплотился образ чаши, и вид, в котором явилось серебряное, вместе по-своему виновны в жертвенном приборе.» - тут автор позначає провину форми, представлену в 2 причини: вина ейдосу чаші і вина ейдосу срібла.

«Но главный его виновник все-таки нечто третье.» - перехід до розгляду наступної причини. «Это то, что с самого начала очертило чашу сферой освящения и жертвоприношения.» - тобто мета створення чаші. Чаша могла служити в побуті або служити елементом релігійного обряду, і отримала свою «спеціалізацію» ще до свого створення, в момент цілепокладання творця чаші. «Благодаря этому она приобретает определенность как жертвенный сосуд.» - дана чаша знайшла своє телеологічне буття в призначенні до жертовного обряду. «Очертания придают вещи законченность.» - тобто ця частина про зовнішній формі або про конфігурацію конкретної речі. «С такой законченностью вещь не кончается, а наоборот, от нее начинается в качестве того, чем будет после изготовления.» - швидше за все мається на увазі що сама річ неї обмежена своєю зовнішньою формою. Річ є щось більше ніж її власна форма. «Конец, завершение в указанном смысле называется по-гречески ?????, что сплошь да рядом переводят и тем перетолковывают как цель и назначение.» - мета речі - це один їх тих моментів, що не знаходять себе у зовнішній формі речі, а є чимось знаходяться поза самої форми. Мета звернена у поза. «Телос - виновник жертвенного сосуда в том же смысле, в каком его совиновниками являются материал и образ.» - простіше кажучи, це все та ж мета. Не зовсім ясно що мається на увазі під «перетолковиваніем».

«Наконец, совиновником наличия и готовности сделанного жертвенного прибора выступает нечто четвертое: серебряных дел мастер; но вовсе не тем, что, действуя, он производит готовую жертвенную чашу как следствие своего действия, вовсе не как causa efficiens.» - это творец.

«Учение Аристотеля и не знает называемой этим именем причины, и не применяет греческого слова с таким значением.» - істотно накопичуються незначні самі по собі разнопоніманія між перекладами.

«Серебряных дел мастер, разбираясь в трех названных видах вины, собирает их воедино.» - творець речі не стільки творець, скільки «збирач», на ньому лежить вина в зборах всіх трьох причин. «Разборчивое собирание по-гречески значит ??????, ?????.» - логос є впорядкованість буття, або розбірливе збирання. «Логос коренится в ????????????, выявляющем обнаружении.» - виявлення як частина пізнавального процесу. «Серебряных дел мастер - совиновник чаши в том смысле, что от него начинается и через него достигается ее окончательная готовность.» - таким чином творець не тільки з'єднує 3 види провини але ще й завершує створення конкретної речі. «Три вышеназванных вида вины благодаря собирающей разборчивости серебряных дел мастера проявляют себя и вступают во взаимосвязь, ведущую к возникновению готовой чаши.» - іншими словами на завершення речі, вкладається і її ім'я. Тобто фінальна стадія загальної провини - іменування.

«В наличном, готовом жертвенном сосуде собраны, таким образом, четыре вида вины.» - на прикладі чаші можна розглянути будь-яку річ. «Они различны и тем не менее связаны между собой.» - у нас є можливість розглядати як 4 провини окремо, так і як розглянути 1 загальну провину разом. «Что их с самого начала объединяет?» - і чи існує це зв'язок? «Чем сплавлена взаимосвязь четырех видов вины?» - це схоже на те ж питання в іншій формі. «Откуда идет единство четырех причин?» - чи існує першоджерело. «Иначе говоря, что значит для греческой мысли эта вина?» - у чому її специфіка і власне відміну провини від причини.

«Мы, нынешние люди, слишком склонны или понимать вину нравственно, как проступок, или опять же толковать ее как определенный род действия.» - це схоже і на наше розуміння слова «вина». «В обоих случаях мы загораживаем себе подступы к первоначальному смыслу того, что позднее будет названо причинностью.» - це заклик розібратися у відмінностях між давньогрецької «виною» і нашої «причиною». «Пока эти подступы не откроются, мы не увидим и существа инструментальности, которая стоит на причинности.» - інтригує нас автор.

«Чтобы уберечься от обоих перетолкований вины, поясним ее четыре вида исходя из того, чему они виной» - то є до чого звернена сама вина. «В нашем примере они - виновники наличия и готовности серебряной чаши как жертвенного сосуда.» - схоже мається на увазі вина її причин в її існуванні. «Наличие и готовность (??????????, предлежание под-лежащего) характеризуют присутствие чего-либо присутствующего.» - не до кінця ясно, чому неможливо обійтися одним наявністю без готовності. «Четыре вида вины позволяют вещи явиться.» - в тому сенсі, в якому розуміли слово «з'явиться» древні греки, тобто в сенсі істини, проявленості. «Благодаря им вещь оказывается присутствующей.» - присутність, означає знаходиться при своїй суті. «Они выпускают ее из несуществования и тем самым ведут к полноте ее явления.» - причини виведення з потаємного є вина в істині. «Все виды вины имеют своей основной чертой это выпускающее выведение к явленности.» - так. «В смысле такого выведения вина есть повод.» - то є привід зрозумілий як причина самої провини. Інакше кажучи це причина причин. «Исходя из того, как греками ощущалась виновность, ?????, придадим сейчас слову повод более широкий смысл, чтобы оно именовало сущность по-гречески понятой причинности.» - ця частина анонсує нашу увагу звернене до слова привід е його значенню. «Привычное и более узкое значение слова повод говорит, наоборот, лишь о чем-то вроде стимула и побуждения, означая род побочной причины в общих рамках причинности.» - як така причина існує нібито на противагу вузького значення стимулу-причини або каталізатора самої, основної причини.

«Так чем же скреплена взаимосвязь четырех видов повода?» - якщо причина це насправді вина а вина розкрита автором як привід, то 4 причини це насправді щось подібне 4 приводів. Хоча привід існує завжди до чогось. «Они дают чему-то еще не явленному прийти к присутствию.» - то є привід в сенсі провини є запрошення до існування. «Тем самым ими в равной мере правит то при-ведение, которым приводится к явленности существующее.» - простіше кажучи привід це закон причини. «Что такое это при-ведение, нам говорит Платон в одной фразе Пира: ? ??? ??? ?? ??? ?? ????? ??? ?? ?? ????? ?????? ????? ???? ???? ???????. Всякий по-вод для перехода и выхода чего бы то ни было из несуществования к присутствию есть???????: про-из-ведение. - результат дії приводу при виході з потаємного є твір.

«Все зависит от нашего умения продумать про-из-ведение во всей его широте, притом в греческом смысле.» - схоже на те, що твір це виведення з людської думки чогось у поза, в середу. «Произведение - не только ремесленное изготовление, не только художественно-поэтическое выведение к явленности и изображенности.» - в чистому вигляді воно знаходить себе в думках творця. «?????, самобытное вырастание - тоже про-из-ведение, тоже ???????.» - приєднання кореня самопояви до складу твору. «?????, - это даже ??????? в высшем смысле.» - не зовсім очевидно що мається на увазі. «Ведь то, что присутствует по природе ?????, несет начало про-из-ведения, например распускания цветов при цветении, в себе самом (?? ?????).» - можливо природа виступає умовою твори. «В отличие от этого про-из-ведения ремесла и художества, как серебряная чаша, берут начало своей произведенности не в самих себе, а в другом (?? ????), в мастере и художнике.» - людина виступає другим, з двох можливих, умов проведення. Тобто будь-який твір може брати свій початок в природі або в людині.

«Виды повода, четыре причины, таким образом, играют свои взаимосвязанные роли внутри события произведения.» - твір як подія вимагає для свого здійснення 4 види причини - 4 приводу. «Благодаря этому событию как выросшее по природе, так и изготовленное руками ремесленника и художника выступает, всякий раз по-своему, в своей явленности.» - можливо мається на увазі паритет сутності та явленности?

«Как, однако, происходит событие про-из-ведения, будь то в природе, будь то в ремесле или в искусстве?» - ми торкаємося питання про природу самої події. «Что такое произ-ведение, в котором разыгрываются четыре вида повода?» - витвір природи і людини, в теж час, повинні будуть отримати свою обгрунтовану різність у виведенні їх зі стану єдності. «Повод ведет к присутствию того, что обнаруживается в событии произведения.» - а саме наявність конкретного результату події будь-якого твору. «Произведение выводит из потаенности в открытость.» - схоже що відкритість виступає як простір можливість істини. «Событие произведения происходит лишь постольку, поскольку потаенное переходит в непотаенное.» - таким чином умова події твору - існування в потаємне чогось і можливість його поява у відкритості як феномена. «Этот переход коренится и набирает размах в том, что мы называем открытостью потаенного.» - це можна позначити як процес твори. «У греков для этого есть слово ???????.» - що дослівно перекладається як непотаенность. «Римляне переводят его через veritas.» - звідси і таке поняття як верифікація. «Мы говорим истина, понимая ее обычно как правильность представления.» - або як найпростіше формулює її Кант в «Критиці чистого розуму» - відповідність свого предмета. Таким чином наше розуміння істини позначає швидше факт, ніж дія. Істина - є позитивний підсумок співвіднесення мислимого з дійсним.

«Куда мы забрели?» - на перший погляд питання про техніки вже давно покинув межі технічного, але насправді тільки тепер у нас є все що б рухатися далі. «Мы спрашиваем о технике, а дошли теперь до ???????, открытости потаенного.» - поняття техніка та непотаенность дуже пов'язані між собою. «Какое отношение имеет существо техники к раскрытию потаенного?» - спробуємо розібратися. «Ответ: прямое.» - без комментарів. «Ибо на раскрытии потаенности стоит всякое произведение.» - що стало нам ясно з вищеописаного. «Последнее, со своей стороны, собирает в себе четыре вида повода - всю причинность - и правит ими.» - можливо править в сенсі містить в собі, соподчінять. «К сфере причинности относятся цель и средства, относится инструментальное.» - вище ми вже встановили щось подібне. «Инструментальность считается основной чертой техники.» - принаймні ми вже розглянули всю логіку подібного ставлення до техніки. «Шаг за шагом спрашивая, что такое собственно техника как средство, мы придем к раскрытию потаенного.» - хоча тут і не показано чим же відрізняється технічний засіб від нетехнического. Таким чином залишається неясно, чи може нетехнічне засіб привести до розкриття потаємне? «Здесь заложена возможность всякого поставляющего изготовления.» - анонс постава.

«Итак, техника не простое средство.» - хоча до цих пір не дано чітке визначення самого засобу. «Техника - вид раскрытия потаенности.» - перше авторське визначення техніки. «Если мы будем иметь это в виду, то в существе техники нам откроется совсем другая область.» - на самому початку ми встановили що сутність техніки та феномен техніки - не одне і теж. Тепер ми швидше підібралися до того, що сутність техніки в здатності виводити з непотаенности. «Это - область выведения из потаенности, осуществления истины.» - техніка це «провайдер» істини. Але істини не в сенсі відповідності предмета своєму знанню а в сенсі простий непотаенности, появі в світі феноменів.

«Открывающаяся тут перспектива кажется нам отчуждающе-странной.» - власне це ж здається і автору диплома. «Так и должно быть, должно быть как можно дольше и тревожить нас, чтобы мы в конце концов всерьез отнеслись к простому вопросу: о чем же говорит слово техника.» - це одне з ключових зауважень, яке відносить нас в самий початок даної роботи, оскільки, як ми добре пам'ятаємо, «питання виникають на якомусь шляху». «Это слово идет из греческого языка.» - саме слово має давньогрецький корінь, як і багато слова. «???????? значит: относящееся к ?????.» - йдеться взагалі про технічне? «Относительно смысла этого слова мы должны обратить внимание на две вещи.» - розглянемо їх детальніше. «Во-первых, ????? - название не только ремесленного мастерства, но также высокого искусства и изящных художеств.» - можливо відповідає тому змісту, який ми вкладаємо в значення слів «витвір мистецтва». Таки чином ????? є як ремеслянічество так і витвір мистецтва. «Такая ????? относится к про-из-ведению, к ???????; она есть нечто поэтическое.» в цьому сенсі вони комплементарні.

«Второе, о чем надо вспомнить в отношении слова ?????, еще важнее.» - ще не зовсім ясно що мається на увазі. «С самых ранних веков вплоть до эпохи Платона слово ????? стоит рядом со словом ????????.» - саме слово епістема, досить неоднозначно представлено в корпусі філософських знань. «Оба слова именуют знание в самом широком смысле.» - кажучи більш сучасною мовою - інформацію, тобто відомості про що-небудь взагалі. «Они означают умение ориентироваться, разбираться в чем-то.» - виконують значення навігатора в системі пізнаваного? «Знание приносит ясность.» - у значенні розуміння чогось. «В качестве проясняющего оно есть раскрытие потаенности.» - тобто знання в широкому сенсі також розкриває нам непізнане. Знання світло. «В специальном трактате (Никомахова этика VI, гл. 3 и 4) Аристотель проводит различие между ???????? и ?????, причем именно в свете того, что и как они выводят из потаенности.» - тобто існує різниця між цими «знаннями». «????? - вид истинствования, ?????????.» - складно підібрати адекватні слова для перекладу. Але схоже що предок техніки зрозумілий як вид проістеканіе істини. «????? раскрывает то, что не само себя про-изводит, еще не существует в наличии, а потому может выйти и выглядеть и так и иначе.» - чи не пов'язано це з людиною? «Человек, строящий дом или корабль или выковывающий жертвенную чашу, выводит про-из-водимое из потаенности соответственно четырем видам повода.» - тобто будь-який технічний твір цей твір створене людиною. «Это раскрытие потаенного заранее собирает образ и материал корабля и дома воедино в свете пред-видимой законченности готовой вещи и намечает исходя отсюда способ ее изготовления.» - чиста телеологія. «Решающая суть ????? заключается тем самым вовсе не в операциях и манипуляциях, не в применении средств, а в вышеназванном раскрытии.» - але знову ж, все позначене тут відноситься до сутності техніки а не до її феномену. «В качестве такого раскрытия, но не в качестве изготовления, ????? и оказывается про-из-ведением.» - мається на увазі ще й створення чогось принципово нового, на противагу «виготовленні», тобто створеного з уже готового.

«Так замечание о том, что говорит нам слово ????? и как греки определяли сказанное в нем, ведет нас к тому же кругу обстоятельств, на который мы натолкнулись, разбирая вопрос об истинной сути инструментальности как таковой.» - кажучи простіше, ставить інструментальний підхід до визначення техніки під сумнів.

«Техника - вид раскрытия потаенности.» - точне повторення визначення, даного вище. «Сущность техники расположена в области, где имеют место открытие и его непотаенность, где сбывается ???????, истина.» - тут ми торкаємося метафізики техніки. Тобто її граничних підстав.

«Против подобного определения сущностной области техники могут возразить, что оно имеет силу для греческой мысли и в лучшем случае еще подходит для ремесленной техники, но для современной машинной техники уже не годится.» - досить дивне заперечення. «Между тем именно она, только она волнует нас, заставляя ставить вопрос о технике вообще.» - для філософа сутність важливіше феномена. «Люди говорят, что современная техника - нечто совершенно другое в сравнении со всей прежней, поскольку она опирается на точные науки Нового времени.» - частково це саме так. «Впрочем, все яснее начинают понимать, что обратное тоже имеет место: современная физика, применяя эксперимент, зависит от технической аппаратуры и прогресса приборостроения.» - ясніше кажучи наука залежна від техніки так само як і техніка від науки. «Констатация такого взаимообратимого соотношения между техникой и физикой верна.» - не зовсім ясно що автор розуміє під фізикою. «Но она остается голой историографической констатацией факта, ничего не говорящей о том, в чем основа такого соотношения.» - ймовірно, мова знову йде про якусь метафізичної передумові. «Решающим остается вопрос: в чем существо современной техники, если она дошла до того, что в ней применяется точное естествознание?» - сутність техніки плюс особливість викликана застосуванням точного наукового знання.

«Что такое современная техника?» - таким чином ми підійшли до великих висновків про те що існує принципова відмінність між новою і старою технікою. «Она тоже раскрытие потаенного.» - тобто як така сутність техніки збережена. «Лишь тогда, когда мы спокойно вглядимся в эту ее основную черту, новизна современной техники прояснится для нас.» - відповідь на це питання безпосередньо пов'язане з всієї актуальністю теми диплома.

«Правда, то раскрытие, каким захвачена современная техника, развертывается не про-из-ведением в смысле ???????.» - швидше за все тут мається на увазі конвеєрне виробництво. «Царящее в современной технике раскрытие потаенного есть производство, ставящее перед природой неслыханное требование быть поставщиком энергии, которую можно было бы добывать и запасать как таковую.» - чи означає це що специфіка нової техніка у використанні енергії? «А что, разве нельзя того же сказать о старой ветряной мельнице?» - зараз дізнаємось. «Нет.» - швидше за все це тому що млина не запасає енергію. «Правда, ее крылья вращаются от ветра, они непосредственно отданы его дуновению.» - тобто техніка працює завдяки природній силі. «Но ветряная мельница не извлекает из воздушного потока никакой энергии, чтобы сделать из нее запасы.» - і ми також відзначаємо що млин не накопичує запасну енергію.

«Вот, например, участок земли, эксплуатируемый для производства угля или руды.» - як місце розробки корисних ресурсів. «Земные недра выходят теперь из потаенности в качестве карьера открытой добычи, почва - в качестве площадки рудного месторождения.» - все вірно. «Иным выглядело поле, которое обрабатывал прежний крестьянин, когда обрабатывать еще значило: заботиться и ухаживать.» - селянин нічого не порушував, тобто порушував, але ступінь його вторгнення в природу була мінімальною. «Крестьянский труд - не эксплуатация поля.» - він плавно вплетений в кругові цикли природи. «Посеяв зерно, он вверяет семена их собственным силам роста и оберегает их произрастание.» - тобто як ми пам'ятаємо, довіряє твору через сили природи в наявне буття. «Тем временем обработка поля тоже оказалась втянута в колею совсем иначе устроенного земледелия, на службу которого ставится природа.» - інакше кажучи це делікатне вплетення в сили природи. «Оно ставит ее на службу производству в смысле добычи.» - видобуток є чисте витвір природи, присвоєне людині. «Полеводство сейчас - механизированная отрасль пищевой промышленности.» - інтервенція нової техніки в простір панування старої. «Воздух поставлен на добывание азота, земные недра - руды, руда - на добычу, например, урана, уран - атомной энергии, которая может быть использована для разрушения или для мирных целей.» - техніка виступає як засіб зміни якостей. Від одного до іншого.

«Постановка дела добычи природной энергии есть производство в двояком смысле.» - оскільки: «Оно про-изводит, поскольку что-то извлекает и предоставляет.» - має місце перетин 2 творів: природи і людини. «Вместе с тем такое производство всегда с самого начала несет в себе установку на воспроизводство, на увеличение производительности в смысле извлечения максимальной выгоды при минимальных затратах.» - це одна з типових чорт не стільки техніки, скільки капіталістичної системи. «Добытый в карьере уголь поставляется не для того, чтобы просто где-то вообще быть в наличии.» - тобто мета його видобутку - щось інше, а саме перетворення. «Его хранят, т. е. держат наготове, чтобы при надобности он отдал накопленное в нем солнечное тепло.» - вугілля використовують для вилучення з нього необхідних обсягів тепла. «Так добывают тепловую энергию, которая ставится на производство пара, с помощью которого приводят в действие механизмы, обеспечивая на заводе производственный процесс.» - в цьому ми діагностуємо реверс у бік техніки.

«На Рейне поставлена гидроэлектростанция.» - и: «Она ставит реку на создание гидравлического напора, заставляющего вращаться турбины, чье вращение приводит в действие машины, поставляющие электрический ток, для передачи которого установлены энергосистемы с их электросетью.» - тобто вже не техніка використовує силу природи а навпаки. «В системе взаимосвязанных результатов поставки электрической энергии сам рейнский поток предстает чем-то предоставленным как раз для этого.» - простіше кажучи техніка використовує силу Рейну. «Гидроэлектростанция не встроена в реку так, как встроен старый деревянный мост, веками связывающий один берег с другим.» - міст не порушує природного руху річки, не втручається в її пристрій. «Скорее река встроена в гидроэлектростанцию.» - природа поставлено на службу техніки. «Рейн есть то, чту он теперь есть в качестве реки, а именно поставитель гидравлического напора, благодаря существованию гидроэлектростанции.» - це опис річки, щодо сторони техніки. «Чтобы хоть отдаленно оценить чудовищность этого обстоятельства, на секунду задумаемся о контрасте, звучащем в этих двух именах собственных: Рейн, встроенный в гидроэлектростанцию для производства энергии, и Рейн, о котором говорит произведение искусства, одноименный гимн Фридриха Гельдерлина.» - чи це один і той же Рейн? Рейн поетичний і Рейн як деталь величезного механізму. «Нам возразят, что Рейн ведь все-таки еще остается рекой среди своего ландшафта.» - і по моєму це буде справедливо. «Может быть, но как?» - справедливо. «Только как объект, предоставляемый для осмотра экскурсионной компанией, развернувшей там индустрию туризма.» - це дуже походить на спадщину структуралістів.

«Выведение из потаенности, которым захвачена современная техника, носит характер предоставления в смысле добывающего производства.» - досить ясно і без коментаря. «Оно происходит таким образом, что таящаяся в природе энергия извлекается, извлеченное перерабатывается, переработанное накапливается, накопленное опять распределяется, а распределенное снова преобразуется.» - простіше кажучи відбувається усілякі дії з енергією. «Извлечение, переработка, накопление, распределение, преобразование - виды выведения из потаенности.» - це відноситься тільки до енергії? Схоже що не тільки. «Это выведение, однако, не просто идет своим ходом.» - все підкоряється деяким законам. «Оно и не растекается в неопределенности.» - дійсно, адже це процеси може контролювати людина. «Техническое раскрытие потаенного раскрывает перед самим собой свои собственные сложно переплетенные процессы тем, что управляет ими.» - якщо за технікою стоїть людина, то відповідь не представляє з себе особлива загадки. «Управление со своей стороны стремится всесторонне обеспечить само себя.» - чи дозволяє нам сказати що управління прагне до автономії? «Управление и обеспечение делаются даже главными чертами про-из-водящего раскрытия.» - дані поняття розкриті недостатньо ясно.

«Какого рода открытость присуща тому, что вышло на свет в процессе производящего предоставления? - хіба не йде тут мова про технічні пристроях? Або мається на увазі кінцевий продукт конвеєра? «Его во всех случаях заставляют установленным образом быть в распоряжении, а именно с установкой на дальнейшее поставляющее производство.» - існує поки рухається, налаштоване на своє здійснення. «Все, что таким образом поставлено, стоит на особом положении.» - це має відношення до конвеєра. «Назовем его состоянием-в-наличии.» - позначимо це так. «Этот оборот речи будет означать у нас нечто более весомое и существенное, чем просто припасенность.» - відповідно візьмемо до уваги нерівність припасеного й існуючого в наявності. Швидше за все мається на увазі те, що те що припасено вже готове до вживання, а яке у наявності - чекає свого подальшого перетворення. «Словосочетание состояние-в-наличии поднимается здесь до статуса принципиального понятия.» - і так відзначимо що будемо розуміти це як самостійне поняття. «Им характеризуется весь тот способ, каким наличествуют вещи, затронутые производяще-добывающим раскрытием.» - до цього ставиться і шаблонне відтворення. «Состоящее-в-наличии уже не противостоит нам как предмет в его объективной реальности.» - не до кінця ясне додаток автора.

«Но ведь авиалайнер, стоящий на взлетной площадке, - он все же предмет?» - так. «Конечно.» - Літак є предметом. «Мы можем представлять себе машину таким образом.» - так як літак теж можна назвати машиною. «Однако тогда от нас будет скрыто ее существо и ее способ существования.» - мається на увазі що літак знаходить своє справжнє буття, коли виконує свою основну функцію - перевезення людей по повітрю. «Выведенная из своей потаенности, она стоит на взлетной полосе только в качестве состоящего-в-наличии и лишь постольку, поскольку поставлена на обеспечение возможности транспортировок.» - літак перебуває в стані наявності, коли не виконує своє основне завдання. «Для этого она во всем своем устройстве, в каждой своей составной части должна предоставлять возможность такого использования, т. е. должна быть готова к полету.(Здесь было бы уместно разобрать гегелевское определение машины как самодеятельного орудия).» - простіше кажучи літак повинен бути справний. А гегелівське розуміння машини, варто розібрати окремо і можливо не тут. «Если идти от ручного орудия ремесленника, эта характеристика верна.» - схоже на те. «Но в таком случае мы осмысливаем машину как раз не из сущности техники, к которой она принадлежит.» - логика сохранена. Таким чином ми бачимо в техніці лише конкретний інструмент, упускаючи її сутність. «С точки зрения состояния-в-наличии она как раз совершенно несамостоятельна; ибо она держится только тем, что поставлена на предоставление поставляемого ею.» - тобто інструмент не може використовувати сам себе.

«Если сейчас, когда мы пытаемся выявить в современной технике ее характер производящего выведения из потаенности, нам подвертываются, громоздясь сухой, однообразной и потому тягостной грудой, слова ставить, предоставлять, поставлять, состоять, то тому есть основание в вещи, которая хочет здесь сказать о себе.» - слід розглянути це докладніше, проаналізувавши всі наступні.

«Кто осуществляет все это поставляющее производство, через которое так называемая действительность выходит из потаенности для состояния в наличии?» - це питання про людину або про машину? «Очевидно, человек.» - людина як носій духу. «До какой степени он своими силами способен на такое раскрытие потаенного?» - це дуже цікаве питання. Він цікавий нам тим, що запитує про кордони контролю людиною техніки і навпаки. «Человек может, конечно, тем или иным способом представлять, описывать и производить те или иные вещи.» - створюючи таким чином артефакти культури. «Но непотаенностью, в которой показывает себя или ускользает действительное, человек не распоряжается.» - цілком вірно, техніка отримує певну ступінь автономії. «То, что со времен Платона действительное обнаруживает себя в свете идей, не Платоном устроено.» - хоча про всяк випадок не будемо зарікатися. «Мыслитель лишь отвечал тому, что было к нему обращено как вызов.» - це висновки автора.

«Это поставляющее раскрытие всего может осуществляться только в той мере, в какой человек со своей стороны заранее сам уже вовлечен в извлечение природных энергий.» - людина стоїть за управлінням техніки. «Если человек вовлечен в это, поставлен на это, то не принадлежит ли и человек - еще первоначальное, чем природа - к состоящему-в-наличии?» - на цей раз Гайдеґґера ставить на місце Рейну людини. Таким чином питання звучить так: людина залучений в техніку або техніка в людини? «Привычность таких выражений, как человеческий материал, как личный состав корабля или медицинского учреждения, говорит об этом.» - ставлення до людини як до складається в наявності - є технічне ставлення. «Лесничий, замеряющий в лесу поваленную древесину и по видимости точно так же обходящий те же лесные тропы, как и его дед, сегодня, знает он о том или не знает, поставлен на это деревообрабатывающей промышленностью.» - схоже на те, що стара техніка була більш «гуманна» до людини. «Он приставлен к процессу поставки целлюлозы, которую заставляет в свою очередь производить потребность в бумаге, предоставляемой газетам и иллюстрированным журналам.» - досить складна ідея. Його робота опосередкована багатьма причинами. «А те заставляют общественное мнение проглатывать напечатанное, чтобы люди могли встать на позиции предоставляемой в их распоряжение мировоззренческой установки.» - таким чином розкрита ціла система відносин. «Правда, как раз потому, что человек еще раньше, чем природные энергии, вовлечен в процесс добывающего поставления, он никогда не бывает чем-то просто состоящим в наличии.» - припустимо що це так. «Применяя технику, человек первичнее ее участвует в поставляющем производстве как способе раскрытия потаенности.» - техніка починається з людини. «Но сама непотаенность, внутри которой развертывается поставляющее производство, никоим образом не создана человеком, как не им устроена и та область, которую он обязательно пересекает всякий раз, когда в качестве субъекта вступает в отношение к объекту.» - виникає закономірне питання - тоді ким?

«В чем и как происходит открытие потаенности, если оно не целиком устраивается человеком?» - припустимо що це можливо. «Долго искать не приходится.» - але чекати цього потрібно: «Надо только без предвзятости осмыслить То, чем человек всегда оказывается заранее уже захвачен, причем настолько решительно, что лишь в силу своей захваченности он и может быть человеком.» - мова знову про метафізики. «Когда бы человек ни раскрывал свой взор и слух, свое сердце, как бы ни отдавался мысли и порыву, искусству и труду, мольбе и благодарности, он всегда с самого начала уже видит себя вошедшим в круг непотаенного, чья непотаенность уже осуществилась, коль скоро она вызвала человека на соразмерные ему способы своего открытия.» - мається на увазі щось на зразок апріорної відкритості. «По-своему открывая внутри непотаенности присутствующее в ней, человек лишь отвечает ее вызову - даже там, где ему противоречит.» - можливість відкривати будь-яку потаємність дається вже з готівкової відкритості. «И если, ища и созерцая, человек начинает исследовать природу как некую область своего представления, то, значит, он уже захвачен тем видом открытия потаенности, который заставляет его наступать на природу как на стоящий перед ним предмет исследования - до тех пор, пока и предмет тоже не исчезнет в беспредметности состоящего-в-наличии. - простіше кажучи людина за своєю природою цікавий. Це «цікавість» і виступає як спонукальний фактор пізнання.

«Итак, современная техника в смысле поставляюще-предоставляюшего раскрытия непотаенности - не просто человеческое дело.» - автор натякає на виконання метафізики. «Поэтому и тот вызов, который заставляет человека поставлять действительное как состоящее-в-наличии, мы тоже должны воспринять таким, каким он обнаруживает себя.» - тобто: «Вызов этот сосредоточивает человека на поставляющем производстве.» - але для чого? «Его собирающее начало нацеливает человека на поставление действительного как состоящего в наличии.» - цю тезу схожий на таємне знання. Виникає цілий ряд питань: хто і для чого використовує так людину?

«То, что изначально складывает извилистые линии берега, нанизывая на себя их сложную совокупность, в береговую линию, есть собирающее начало, которое мы называем по-бережьем.» - ще не ясно на що натякає автор.

«Мы называем то изначально собирающее начало, из которого развертываются разнообразные способы, какими мы ведем себя, поведением.» - досить закручене визначення поведінки.

«Назовем теперь тот захватывающий вызов, который сосредоточивает человека на поставлении всего, что выходит из потаенности, в качестве состоящего-в-наличии, - по-ставом.» - отже постав - це та сама сила що змушує людину перетворювати все дійсне в складаються в наявності. Саме слово «постав» вульгарно можна інтерпретувати як те що «ставить» щось в стан складається в наявності.

«Решимся применить это слово в пока еще совершенно непривычном смысле.» - тобто:

«В существующем смысле слово постав означает станок, например ткацкий.» - дане слово, якщо і позначає верстат, то швидше за все на даний момент застаріло і не використовується в широкому ужитку. «Поставом называются также мельничные жернова.» - найближче до цього значення звичне нашим вухам слово верстат. «И таким же тяжелым и жестким, как они, кажется напросившееся нам теперь новое употребление слова постав, не говоря уже о произволе такого переиначивания слов зрелого языка.» - автор пропонує переосмислити значення цього слова. «Можно ли дальше зайти со странностями?» - наступні 10 сторінок тексту покажуть це. «Наверное, нет.» - це не може не радувати читача статті. «Но только эти странности - старый обычай мысли.» - як загальновідомо, пізній Гайдеґґер читав кожен день давньогрецьких поетів, що справила на його філософію сильний вплив. «И мыслители следуют ему как раз тогда, когда мысль должна приблизиться к самому весомому.» - автор статті ясно не страждав від почуття скромності. «Мы, поздно рожденные, уже не в состоянии взвесить, что это значит, когда Платон решается употребить для обозначения существа всего существующего слово эйдос.» - на жаль, ми не можемо зазирнути в думки стародавнього грека, ми можемо тільки інтерпретувати тексти. «Ведь ????? в повседневном языке означал вид, предлагаемый нашему чувственному зрению видимой вещью.» - то мережа мається на увазі що Платон переосмислив понять ейдосу, так само як і зараз Гайдеґґер намагається переосмислити поняття постава. «Платон вверяет этому слову совершенно необычную задачу быть названием того, что чувственным взором как раз никогда и нигде не воспринимается.» - в цьому його вклад. «Але й цієї незвичайності ще мало.» - Так як: «Ибо ???? именует не только нечувственный вид чувственно видимых вещей.» а ещё и: «Видом, идеей именуется и оказывается также то, что образует существо слышимого, вкушаемого, осязаемого, вообще всего тем или иным образом воспринимаемого.» - простіше кажучи мова йде про метафізичної передумові. «Рядом с тем, что в этом и в некоторых других случаях Платон навязывает языку и мышлению, применить слово постав, как мы сейчас решились, в качестве имени для существа современной техники можно почти безобидно.» - схоже що це стало вже сформованою філософською традицією. «Вместе с тем заявленное здесь словоупотребление остается пробным и может вызвать недоразумения.» - як і все вищеописане.

«По-ставом мы называем собирающее начало той установки, которая ставит, т. е. заставляет человека выводить действительное из его потаенности способом поставления его как состоящего-в-наличии.» - ми вже встановили це вище. «По-ставом называется тот способ раскрытия потаенности, который правит существом современной техники, сам не являясь ничем техническим.» - таким чином сутність сучасної технік є сутність колишньої техніки плюс постав. «К техническому же относится все знакомое нам в виде всевозможных станков, станов, установок и служащее составной частью того, что именуется производством.» - знову схоже на засіб. «Последнее вместе со всеми своими составными частями относится к сфере технического манипулирования, которое всегда только отвечает требованиям постава, никогда не формируя его и даже не воздействуя на него.» - постав впліває на виробництво альо НЕ навпаки.

«Слово ставить в рубрике по-став имеет в виду не только производство, оно должно одновременно сохранить в себе отзвук того становления, от которого происходит, а именно того художественного представления и вы-ставления, которые в смысле ???????, тоже выводят присутствующее в непотаенность.» - або так: постав є і результат і процес. «Конечно, это представляющее произведение, например выставление статуи в ограде храма, и продумываемое нами сейчас добывающе-поставляющее производство в корне различны - и все же сродны в своей сущности.» - їх обєднує постав. «Оба - способы раскрытия потаенного, виды алетейи.» - все ще це пов'язано з припасом і, що складається в наявності? «В по-ставе осуществляется непотаенность, в виду которой функционирование современной техники раскрывает действительность как состоящую в наличии.» - ця думка звучить вже 3 раз. «Она поэтому и не только человеческая деятельность, и не простое средство в рамках этой деятельности.» - це говорить нам про те, що інструментальний підхід не годиться нам для розуміння сучасної техніки. «Одно лишь инструментальное, одно лишь антропологическое определение техники в принципе несостоятельно: его нельзя реабилитировать, даже подключив к нему задним числом метафизическое или религиозное истолкование.» - ось це поворот.

«Правда, конечно, что человек технической эпохи каким-то особенным, подчеркнутым образом втянут в раскрытие потаенности.» - це риторична таємниця. «Это раскрытие затрагивает прежде всего природу как главный резервуар состоящей в наличии энергии.» - нас цікавить енергія як припас. «Соответственно, поставляющая установка человека проявляет себя сначала в возникновении точного естествознания Нового времени.» - знову виконання метафізики, але в цей раз все заслуги Нового часу вплетені в загальну інтригу між технікою і людиною. «Естественнонаучный способ представления исследует природу как поддающуюся расчету систему сил.» - і абсолютно не без грунтовно робить це. «Современная физика не потому экспериментальная наука, что применяет приборы для установления фактов о природе, а наоборот: поскольку физика, причем уже в качестве чистой теории, заставляет природу представлять себя как расчетно предсказуемую систему сил, постольку ставится эксперимент, а именно для установления того, дает ли и как дает о себе знать представленная таким способом природа.» - це щось на зразок світогляду.

«Но ведь математическое естествознание возникло почти за два века до современной техники.» - питання: «Как же оно могло уже тогда быть поставлено современной техникой на службу себе?» - відповідь: «Факты говорят как будто бы о противоположном.» - але: «Современная техника развернулась все же только после того, как смогла опереться на точное естествознание.» - корисне для наших висновків спостереження. «По историографическому счету это верно.» - проте: «По смыслу исторических событий отсюда далеко до истины.» - все ж є надія що нам вдасться її вхопити.

«Физическая теория природы Нового времени приготовила путь прежде всего не технике, а существу современной техники.» - тобто більше поставу. «Ибо захватывающая сосредоточенность на поставляющем раскрытии потаенного царит уже в этой физике.» - а, саме: «Она только не выступает еще в ней на передний план в своем собственном облике.» - на то оно и становление. «Физика Нового времени - это еще не познанный в своих истоках ранний вестник постава.» - один з багатьох або єдиний? «Существо современной техники еще долго останется потаенным даже тогда, когда уже изобретут разнообразные двигатели, разовьют электротехнику и двинут в ход атомную технику.» - тому як і будь-яка сутність, сутність сучасної техніки можливо вловити тільки в просторі філософії.

«Все сущностное, а не только существо современной техники, вообще всего дольше остается потаенным.» - оскільки сутність не так очевидна як наявне присутність речі. «И все равно по размаху своей власти оно остается тем, что предшествует всему: самым ранним.» - і як це не парадоксально але і самим кінцевим. Сутність є початок і кінець речі. «Об этом уже знали греческие мыслители, когда говорили: то, что правит первыми началами вещей, нам, людям, открывается лишь позднее.» - древні греки як завжди проникливі. «Изначально раннее показывает себя человеку лишь в последнюю очередь.» - парадокс. «Поэтому в сфере мысли усилия еще глубже продумать ранние темы мысли - это не вздорное желание обновить прошлое, а трезвая готовность удивляться будущему характеру раннего.» - не потребує коментарі.

«По историографическому счету времени начало современного естествознания приходится на 17 век.» - побачимо в цьому закономірність. «Машинная техника, напротив, развивается только со второй половины 18 века.» - слідом за розвитком природознавства. «Но более позднее для исторической фактографии - современная техника - по правящему в ней существу есть более раннее событие.» - точніше, так як вона є більш пізніше в ній ми бачимо більше більш основного, початкового. Сучасна техніка демонструє нам свою сутність.

«Если современной физике в растущей мере приходится мириться с тем, что сфера ее представлений теряет наглядность, то этот ее отказ от наглядности не продиктован какой-либо исследовательской комиссией.» - як фатально. «Он продиктован властью по-става, требующего поставимости природы как состоящего-в-наличии.» - людина раб постави. «Поэтому при любом отступлении от недавно еще единственно определяющего, обращенного только к объектам способа представления физика никогда не сможет отказаться от одного: от того, чтобы природа давала о себе знать каким-либо рассчитываемо фиксируемым образом, позволяя представлять себя в качестве системы информативных данных.» - физика раб постави. «Эта система отмечена теперь еще раз видоизмененным характером причинности.» - основою якго є постав. «Причинность не имеет теперь ни черт про-изводящего по-вода, ни характера causa efficiens или causa formalis.» - це все змінює. «По-видимому, вся причинность сплющивается до добываемой сложными путями информации об одновременности или взаимоследовании устанавливаемых состояний.» - як варіант. «Этому, по-видимому, отвечает процесс возрастания условности, впечатляющим образом описанный в докладе Гейзенберга.» - з яким, на жаль, ми ще не встигли ознайомиться.

«Поскольку существо современной техники коренится в по-ставе, постольку она вынуждена применять точное естествознание.» - ось що потрібно поставу. «Отсюда возникает обманчивая видимость, будто современная техника есть прикладное естествознание.» - але так думають не всі. «Такая видимость может утверждать себя до тех пор, пока не спрошено достаточным образом ни о сущностных истоках наук Нового времени, ни о существе современной техники.» - крім того в даній статті автор викладає думки без урахування настав постмодернізму.

«Мы ставим вопрос о технике, чтобы прояснить наше отношение к ее существу.» - в цьому ми бачимо нашу загальну задачу. «Существо современной техники являет себя в том, что мы называем по-ставом.» - постав швидше є її відмінна риса. «Но указать на это еще вовсе не значит ответить на вопрос о технике, если отвечать значит: соответствовать - отвечать существу того, о чем задан вопрос.» - тому нам слід знову поставити питання і дати на нього відповідь.

«Где мы окажемся, если сделаем теперь еще один шаг в осмыслении того, что такое по-став сам по себе?» - десь в метафізиці. «Он вовсе не нечто техническое, машинообразное.» - його єство має свою власну природу. «Он способ, каким действительное выходит из потаенности, становясь состоящим-в-наличии.» - але зрештою це дуже нагадує істину. «Опять спросим: происходит ли это открытие потаенного где-то за пределами всякой человеческой деятельности?» - відповідь очевидна: «Нет.» - однако: «Но все же оно происходит не только в человеке и не главным образом через него.» - невже знову метафізика?

«По-став есть собирающее начало того устанавливания, которое ставит человека на раскрытие действительности способом поставления его в качестве состоящего-в-наличии.» - стверджує автор у 4-тий раз. «Захваченный поставляющим производством, человек стоит внутри сущностной сферы постава.» - як частина його інтересів. «Он никак не может занять то или иное отношение к нему, поразмыслив.» - це твердження досить двояко, як для філософа. «Поэтому вопрос, в какое нам встать отношение к существу техники, в такой своей форме всегда уже запоздал.» - але нам не слід сумувати. «Зато никогда не поздно спросить, знаем ли мы собственно о самих себе, что наше действие и наше бездействие во всем то явно, то скрыто втянуто в по-став.» - Гайдеґґер зриває покриви з таємниці нашого буття в цьому світі. «Никогда не поздно спросить, главное, задеты ли мы, и как, собственно, задеты сущностной основой самого постава.» - але чи не означає це помислити про це?

«Существо современной техники ставит человека на путь такого раскрытия потаенности, благодаря которому действительность повсюду, более или менее явно, делается состоящей-в-наличии.» - що констатує автор вже в 5-тий раз. «Поставить на тот или иной путь значит то же, что послать в него.» - приймемо це до нашого відома. «То сосредоточивающее посылание, которое впервые ставит человека на тот или иной путь раскрытия потаенности, мы называем миссией и судьбой.» - вельми фаталистичности констатує Гайдеґґер. «Исходя отсюда определяется существо всех исторических событий.» - і все внше. «Они не просто материал для историографии и не только совершение человеком незаурядных поступков.» - а являють собою систему закономірних дій. «Поступки только тогда и становятся событиями, когда отвечают миссии и судьбе (ср. О существе истины, 1930; напечатано первым изданием в 1943).» - коли вони адекватні духу часу. «И судьба, посылающая на путь опредмечивающего представления, впервые только и делает исторические события доступными в качестве предмета для историографии как одной из наук, что впервые только и создает почву для привычного отождествления события с историографическим фактом. - ми не згодні з автором з даного питання. Наша позиція така: людина сама вершить свою долю.

«Втягивая человека в поставляющее производство, постав посылает его на определенный путь раскрытия потаенности.» - тезу повторений безліч разів - стає правдою. «Постав, как всякий путь такого раскрытия, есть судьба, посылающая человека в историческое бытие.» - що ми вже піддали сумніву вище. «Посылание в названном смысле - тоже про-из-ведение, пойесис.» - і все це корелює з долею.

«Всегда непотаенность того, что есть, идет одним из путей своего раскрытия.» - іншого бути і не може. «Всегда человек властно захвачен судьбой раскрытия потаенности.» - ми згодні з цим твердженням, якщо під долею розуміти неможливість іншого варіанту розгортання дії. «Однако его судьба - никогда не принудительный рок.» - тобто долі все ж немає? «Ибо человек впервые только и делается свободным, когда прислушивается к миссии, посылающей его в историческое бытие, приходя так к послушанию - но не к безвольной послушности.» - свобода є тільки як можливість вибрати правильний шлях. Все інше - оману і не свобода.

«Существо свободы исходно связано не с волей, тем более не с причинной обусловленностью человеческой воли.» - но тоді з чим?

«Свобода правит в просторе, возникающем как просвет, т. е. как выход из потаенности.» - це дуже вузьке уявлення свободи. «Раскрытие потаенного, т. е. истина - событие, к которому свобода стоит в ближайшем и интимнейшем родстве.» - поза всяким сумнівом. «Всякое раскрытие потаенного идет по следам сокровенности и тайны.» - істина сакральна. «Но прежде всего сокровенно и всегда потаенно - само по себе Освобождающее, Тайна.» - в тому сенсі, в якому таємниця може бути спрямована сама на себе. «Всякое раскрытие потаенного идет из ее простора, приходит к простору и ведет на простор.» - ми згодні з цим. «Свобода простора не заключается ни в разнузданности своеволия, ни в связанности с абстрактными законами.» - вона є чиста можливість, атрибут простору і при тому невід'ємний. «Свобода есть та озаряющая тайна, в просвете которой веет стерегущий существо всякой истины покров и из-за которой этот покров кажется утаивающим.» - покрив це кордон відкритості та потаємного. «Свобода - это область судьбы, посылающей человека на тот или иной путь раскрытия Тайны.» - згодні з автором.

«Существо современной техники таится в поставе.» - і: «Последний повинуется миссии раскрытия потаенности.» - місія і доля це якесь тотожність. «Эти фразы говорят нечто другое, чем часто слышимые речи о технике как судьбе нашей эпохи, где судьба означает неизбежность неотвратимого хода вещей.» - доля зрозуміла тут скоріше як умова існування єдино правильного шляху в конкретно взятій ситуації будь-якого масштабу.

«Думая о существе техники, мы осмысливаем постав как посланность на путь раскрытия потаенного.» - підкреслює автор. «Тем самым мы уже вступили в свободный простор исторической посланности, которая никоим образом не навязывает нам тупого фатализма слепых служителей или, что сводится к тому же, бессильных бунтарей против техники, проклинающих ее как дело дьявола.» - бунт проти техніки - безглуздий. «Наоборот, по-настоящему открыв себя существу техники, мы неожиданно обнаруживаем, что захвачены освободительной ответственностью.» - відповідальність є необхідна умова в задачі з параметрами свободи і долі.

«Существо техники покоится в поставе.» - мова про сучасну техніку. «Его власть отвечает судьбе исторического бытия.» - в цілому та історичних подій зокрема. «Последняя всегда посылает человека на тот или иной путь раскрытия потаенности, поэтому человек постоянно ходит по краю той возможности - а значит, приближается к тому, - что будет исследовать и разрабатывать только вещи, раскрытые по образу постава, все измеряя его мерой.» - підкреслює автор. «Тем самым закроется другая возможность - что человек все раньше, глубже и изначальное будет вникать в существо непотаенного и его непотаенности, принимая эту требующуюся для ее раскрытия принадлежность к ней как свое собственное существо» - думка не зовсім ясна.

«Приведя человека к этим двум возможностям, его судьба поставила его тем самым на край опасности.» - а саме: «Миссия раскрытия потаенности как таковая во всех своих видах, а потому с необходимостью, есть риск.» - ризик вибрати тільки один напрямок?

«Каким бы образом ни правила миссия раскрытия потаенного, непотаенность, в которой так или иначе являет себя все существующее, таит в себе ту угрозу, что человек проглядит непотаенное и перетолкует его.» - саме це і є горезвісний ризик. «Так там, где все присутствующее предстает в свете причинно-следственных взаимодействий, даже Бог может утратить для представления все святое и высокое, все таинственное своего далека.» - втративши свою таємницю, і свою непотаенность. «В свете причинности Бог может скатиться до роли причины, до causa efficiens.» - залишитися чисто відкритим в світі і переосознанним як щось дане у своїй цілісності. «Тогда он даже внутри богословия станет Богом философов - тех, которые определяют всякую открытость и потаенность исходя из действующей причины, никогда при этом не задумываясь о сущностном источнике самой причинности.» - це була п'ятихвилинка ненависті в сторону детермінізму.

«Равным образом то раскрытие, в ходе которого природа предстает как рассчитываемая система сил и воздействий, позволит делать правильные утверждения, но как раз из-за этих успехов упрочится опасность того, что посреди правильного ускользнет истинное.» - як ми пам'ятаємо істина і правда не одне і теж. Для Гайдеґґера істина в тому що може бути зрозуміле як єднання відкритості та потаємне.

«Миссия раскрытия тайны сама по себе есть не какая-то, а главная опасность.» - точніше можливість такої небезпеки.

«Но когда эта миссия правит в образе по-става, она - крайняя опасность.» - нам залишається сподіватися що це менше зло з усього можливого. «Риск здесь дает о себе знать в двух смыслах.» - а саме: «Коль скоро непотаенное захватывает человека даже и не как объект, пред-стоящий человеку, а уже исключительно как состоящее-в-наличии, человек среди распредметившегося материала становится просто поставителем этой наличности - он ходит по крайней кромке пропасти, а именно того падения, когда он сам себя будет воспринимать уже просто как нечто состоящее в наличности.» - коли людина стане технікою. «А между тем как раз под этой нависшей над ним угрозой человек раскорячился до фигуры господина земли.» - перебуваючи всередині небезпеки. «Распространяется видимость, будто все предстающее человеку стоит лишь постольку, поскольку так или иначе поставлено им.» - сучасний сорт омани. «Эта видимость со временем порождает последний обманчивый мираж.» - а саме: «Начинает казаться, что человеку предстает теперь повсюду уже только он сам.» - людина є міра всіх речей, це властиво людині. «Гейзенберг с полным основанием указал на то, что сегодняшнему человеку действительность должна представляться именно таким образом.» - гуманоцентріская реальність. «Между тем на самом деле с самим собой, т. е. со своим существом, человек сегодня как раз нигде уже не встречается.» - не зовсім повністю ясно. «Человек настолько решительно втянут в постав, что не воспринимает его как обращенный к нему вызов, просматривает самого себя как захваченного этим вызовом, прослушивает тем самым все способы, какими в своей захваченности эк-зистирует из своего существа, и потому уже никогда не может встретить среди предметов своего представления просто самого себя.» - як ми зрозуміли цю думку: людина порівнює себе не з самим собою а з сторонніми предметами, намагаючись знайти якісь свої закономірності.

«Постав, однако, подвергает риску не только человека в его отношении к самому себе и ко всему, что есть.» - його значення дещо більше. «В качестве миссии он посылает человека на путь раскрытия потаенности способом поставления.» - використовуючи таким чином самої людини. «Где господствует последнее, изгоняется всякая другая возможность раскрытия потаенности.» - хоча нам ще не до кінця ясна різниця між ними. «Главное, поставом скрадывается тот путь раскрытия тайны, который дает присутствующему явиться в смысле произведения, ???????.» - оскільки такі тонкі матерія не можу бути поставлені в стан наявності. «По сравнению с ним поставляющее производство энергично встает в противительное отношение к тому, что есть.» - оскільки ще не згасли ділянки твори не перебувають у готівковому складі. «Где правит постав, на всякое раскрытие потаенного ложится печать управления, организации и обеспечения всего состоящего в наличии.» - контроль та систематизація. «Управление, организация, обеспечение не дают обнаружиться даже своей собственной основной черте, а именно этому раскрытию как таковому.» - що не заважає автору улучають подібне.

«Поставляющим производством таким образом не только утаивается прежний способ раскрытия потаенности, произведение, но скрадывается, и само раскрытие потаенного как таковое, а с ним то, в чем происходит событие выхода из потаенности, - Истина.» - яка все ще розглянута автором як єдність відкритості та потаємне. Тому перехід істини в уявлення про неї як тільки про те що існує у відкритості є пряма зрада істині, догляд в її спрощення.

«Постав встает на пути свечения и правления истины.» - постав проти істини? Але навіщо? «Миссия, посылающая на исторический путь поставления действительности, есть поэтому высший риск.» - відзначимо і такі: «Опасна не техника сама по себе.» - техніка це ширма прикриває постав? «Нет никакого демонизма техники; но есть тайна ее существа.» - не тільки питання про те що вона є таке, скільки питання про те для чого вона потрібна? «Существо техники как миссия раскрытия потаенности - это риск.» - техніка суть ризик. «Измененное нами значение слова постав, возможно, сделается нам немного ближе, если мы подумаем теперь о поставе в смысле посланности и опасности.» - предметне ставлення до всього.

«Угроза человеку идет даже не от возможного губительного действия машин и технических аппаратов.» - це сценарій падіння, але Гайдеґґер говорить і про зворотне про поразку через успіху. «Подлинная угроза уже подступила к человеку в самом его существе.» - як і завжди, підкралася на голубиних лапках. «Господство по-става грозит той опасностью, что человек окажется уже не в состоянии вернуться к более исходному раскрытию потаенного и услышать голос более ранней истины.» - залишиться глухий до поклику буття.

«Так с господством постава приходит крайняя опасность.» - техніка як вікно для ризику.

«Но где опасность, там вырастает

И спасительное.» - досить діалектичний висновок.

«Тщательно продумаем эти слова Гёльдерлина.» - по суті вони про діалектику. «Что значит спасти?» - врятувати, означає витягти з небезпеки. «Обычно мы думаем, что здесь только один смысл: успеть еще как-то удержать от гибели то, чему она грозит, обеспечив ему продолжение прежнего существования.» - досить близько до розуміння людьми поняття порятунку. «Но спасение говорит о чем-то большем.» - в метафізичному ставленні до справи. «Спасти - значит вернуть что-либо его существу, чтобы тем самым и это существо впервые явить в его подлинном свете.» - іншими словами ми повинні осмислити Рятувати нами, відповісти на питання про те, для чого ми рятуємо це щось. «Если существо техники, постав, есть крайняя опасность и если слова Гёльдерлина содержат истину, то господство постава не может исчерпываться только тем, чтобы глухо заслонить собою свет всякого раскрытия тайны, всякую явленность истины.» - у нас виникає надія на порятунок істини. «Наоборот, как раз в существе техники должны таиться ростки спасительного.» - як це не дивно. «Но тогда, может быть, как следует вглядевшись в то, что есть постав как миссия раскрытия потаенности, мы сумеем вывести на свет эти ростки спасения?» - давайте спробуємо:

«В каком смысле там, где опасность, вырастает спасительное?» - чи існує таке правило взагалі? «Где что-то растет, там оно укоренено, оттуда исходит.» - дальше: «Вырастание и укоренение совершаются потаенно и тихо и в свое время.» - виконуються 3 умови: таємниця, тиша і своєчасність. «Однако по слову поэта мы как раз и не можем ожидать, что там, где опасность, мы сразу и без того чтобы готовиться к нему, уловим спасительное.» - ймовірність існує, але може і не відразу. «Мы должны сейчас соответственно сначала понять, почему там, где крайняя опасность, почему именно под властью постава спасение коренится глубже всего, только еще зарождаясь там.» - можливо тому що світ диалектичен? «Чтобы понять это, попытаемся на последнем шаге нашего пути еще пристальнее вглядеться в опасность.» - це необхідно для того що б: «Тем самым мы должны еще раз задать вопрос о технике.» - така як це наша поточна задача. «Ведь это в ее существе, как мы говорили, коренится и прорастает спасительное.» - і техніка диалектична.

«Как нам, однако, разглядеть спасительное в существе техники, пока мы не продумали, в каком смысле слова существо постав является существом техники?» - як нам знайти необхідний критерій?

«До сих пор мы понимали слово существо в привычном смысле сущности.» - досить ясно що істота - це те що існує. «На школьном языке философии сущностью называется то, что есть вещь, по-латински - quid.» - відзначимо так само що ні будемо плутати сутність і суть. «Quidditas, чтойность, дает ответ на вопрос о сущности.» - ми можемо визначити щойності речі запитавши - що це вказавши на саму річ. «Например, то, что присуще всем видам деревьев (дубу, буку, березе, сосне), есть одна и та же древесность.» - досить абстрактно. «Под нее как под общий род, универсальное, подпадают все действительные и возможные деревья.» - як реальні так і віртуальні. «Но существо техники, постав - разве это общий род всего технического?» - як зазначено вище автором, це щось самостійне. «Будь это верно, тогда паровая турбина, радиопередатчик, циклотрон были бы поставом.» - але це не так. «Однако слово постав означает у нас и не прибор, и не какое бы то ни было устройство.» - а скоріше ще одну сутність не зводиться до конкретного предмета. «Тем более под ним не подразумевается обобщенное понятие подобных устройств.» - природно так. «Машины и аппараты - так же не образчики и не виды постава, как оператор у пульта управления или инженер в конструкторском бюро.» - вірно. «Все это - каждый раз по-своему - принадлежит поставу как составная часть, как состояшее-в-наличии, как поставленный на производственное место работник; однако постав есть существо техники никак не в смысле родового понятия.» - постав є щось більше ніж техніка? «Постав есть один из способов раскрытия потаенности, на который посылает судьба исторического бытия, - а именно производственно-поставляющий способ.» - що робить його сортом переходу з потаємного у відкрите. «Столь же судьбоносный способ - раскрытие потаенного в про-изведении.» - що пов'язано з художністю. «Эти способы, однако, не смежные виды, соподчиненные родовому понятию раскрытости.» - а є щось окреме. «Выход из потаенности есть та судьба, которая всегда уже, всегда вдруг и необъяснимо ни для какой мысли наделяет собой человека, делясь на раскрытие потаенного путями произведения и производства.» - тобто це щось подібне приреченості між декількома варіантами. «Производяще-добывающее раскрытие исторически происходит от раскрытости произведения.» - що обумовлено логікою послідовного розгортання. «Но вместе с тем постав роковым образом заслоняет собою ???????, поэзию.» - що не може не турбувати нас.

«Во всяком случае, хотя постав как миссия раскрытия потаенности есть существо техники, он никоим образом не сущность в смысле родовой общности, не essentia.» - сутність техніки відділена від істоти постава. «Обратив на это внимание, мы натолкнемся на поразительное обстоятельство: сама техника заставляет нас думать о том, что обычно понимают под сущностью, в каком-то другом смысле.» - і це дуже корисно для нас. «Только в каком?» - відповідь:

«Уже когда мы говорим о том, что такое вещь в сущности, мы имеем в виду не общеродовое понятие, а то, чем вещь держится, в чем ее сила, что в ней обнаруживается в конечном счете и чем она жива, т. е. ее существо.» - як вона здійснює сама себе. «Й. П. Хебель в стихотворении Привидение на улице Кандерер, которое особенно любил Гёте, употребляет старое слово, видоизменяющее сущность (Wesen), в этом смысле, - die Wesserei.» - що безсумнівно повинно на допомогти. «Оно означает ратушу, поскольку там сосредоточивается жизнь общины и показывает себя в своем существе бытие городка.» - істота як будинок для здійсненого буття. «Слово существо еще хранит в себе значение соответствующего глагола.» - від суті. «Существо, понимаемое глагольно, - то же самое, что истинное существование, и оно связано с истиной не только по смыслу, но и в фонетическом словообразовании.» - то есть в смысле подлинного, неподдельного существования. «Уже Сократ и Платон мыслят сущность вещи как существо в смысле ее пребывающей истины.» - тобто в сенсі справжнього, непідробного існування. «Правда, пребывающее они понимают как всегда существующее (??? ??).» тобто все як істинне. «Вечное же существование они усматривают в том, что остается без перемен во всем происходящем с вещью.» - це вже ближче біля її абстрактно-видовому буття. «Это остающееся неизменным они в свою очередь обнаруживают в виде (эйдосе, идее) вещи; скажем, в идее дома.» - оскільки будинок як ідея вічний.

«В ней являет себя то, чем является каждая устроенная сообразно ей вещь.» - найбільш загальне і усереднене. «Отдельные действительные и возможные дома, наоборот, - лишь изменчивые и преходящие разновидности идеи, не причастные тем самым пребыванию.» - та як можуть перебуває у своєму відносному становленні, чого не може відбуватися з досконалою ідеєю.

«Но ведь никак, никогда невозможно доказать, что существенное как пребывающее обязательно должно покоиться только и исключительно на том, что Платон мыслит как идею, Аристотель - как ?? ?? ?? ????? (то, чем всякая вещь заранее уже была), метафизика - как essentia, сущность в ее разнообразнейших истолкованиях.» - це відкритий суперечка про значення сутності в філософії.

«Все существенное пребывает.» - припустимо. «Но разве пребывание - это просто продолжающееся существование?» - немає, воно поза тимчасово. «Разве существо техники пребывает в смысле вечного существования какой-то идеи, парящей над всем техническим, так что создавалось бы впечатление, будто словом техника обозначается какая-то мифическая абстракция?» - ми цього не знаємо. «Существо техники можно усмотреть только из того пребывания, каким исторически осуществляется постав как миссия раскрытия потаенного.» - тут ми неминуче торкаємося вже феномена техніки. «Гёте употребляет один раз (Избирательное сродство, II часть, 10 гл., новелла Удивительные соседские дети) вместо продолжало существовать таинственно звучащее продолжало осуществляться.» - але що б це могло означати? «Его уху существование слышится здесь в невысказанном созвучии с осуществлением.» - але що ж він вклав у це? «И если мы снова, еще глубже, чем раньше, задумаемся о том, что, собственно, пребывает и, может быть, одно только и пребывает, то с полным основанием скажем: только осуществляющееся пребывает.» - дещо що встало на свої місця. Перебуває значить існує не як абстракція а як щось конкретне. Але як щось конкретне вона далеко від НЕ становлення, що віддаляє його і від власної ідеї, занурюючи в потік становлення названого - здійснюється перебуванням. «Изначально и ранее всего пребывающее - это осуществляющее.» - а отже найближче до самої сутності.

«В качестве сущности техники по-став есть нечто пребывающее.» - чи означає це що і сам постав нестабільний і перебуває в якійсь динаміці? «Но пребывает ли он еще и в смысле осуществляющего, дающего чемуто пребывать в своем существе?» - відповідь: «Уже сам вопрос кажется явным промахом.» - так як: «Ведь согласно всему сказанному выше постав есть миссия, сосредоточивающая на добывающе-производящем раскрытии сокрытого.» - і: «Добыча - все что угодно, только не осуществление!» - вірніше вона є щось складаються в наявності себе як факту, без права на становлення. «Так кажется, пока мы не обращаем внимания на то, что захваченность поставлением действительного как состоящего в наличии - это в конечном итоге тоже миссия, посылающая человека на один из путей раскрытия потаенности.» - і знову доля. «В качестве этой миссии существо техники дает человеку вступить в нечто такое, что сам по себе он не может ни изобрести, ни тем более устроить; ибо такой вещи, как человек, являющийся человеком только благодаря самому себе, не существует.» - для нас ці висновки пов'язані насамперед з уявленням про те що людина і техніка як єдність утворюють нове з'єднання, в чистому вигляді вже не представлене не як людина ні як техніка.

«И все-таки: если эта миссия, постав, есть крайняя опасность, не только для человеческого существа, но и для всего раскрытия тайны как такового, то можно ли называть ее миссией осуществления?» - розберемося в цьому: «Безусловно: и особенно если на его путях предстоит возрасти спасительному.» - яка сама отримує своє становлення. «Всякая миссия раскрытия потаенности выполняется как о-сушествление и в качестве такого.» - істино так. «Осуществление впервые только и наделяет человека той долей участия в раскрытии, какого требует событие выхода в непотаенность.» - слід навчитися не думкам а мислити. «Человек сбывается только в со-бытии истины как требующийся для него.» - хоча це і не обмежує його. «Осуществляющее, тем или иным образом посылающее на путь раскрытия потаенности есть как таковое спасительное.» - обнаруженное ядро спасения. «Ибо оно дает человеку увидеть высшее достоинство своего существа и вернуться к нему.» - але ми говоримо лише в тому значенні «назад», до якому воно позначає вперед разом з. «Это достоинство в том, чтобы беречь непотаенность, а с нею - тем самым заранее уже и тайну всякого существа на этой земле.» - але для чого? «Как раз в по-ставе, который грозит втянуть человека в поставляющее производство как в якобы единственный способ раскрытия потаенного и тем толкает человека на риск отказа от своей свободной сущности, как раз в этой крайней опасности дает о себе знать интимнейшая, нерушимая принадлежность человека к осуществлению истины - при условии, что мы со своей стороны начнем обращать внимание на существо техники.» - зміна акценту з людини на техніку і назад, але вже як синтез.

«Так существо техники таит в себе - чего мы всего меньше ожидали - возможные ростки спасительного.» - в тому сенсі в якому автором вже було представлено поняття порятунку.

«Все тем самым зависит от нашей способности распознать эти ростки и признательно сберечь их.» - так само для нас важливо: «Как это сделать?» - відповідь: «Прежде всего другого - усилием разглядеть существо техники, вместо того чтобы просто оцепенело глазеть на техническое.» - побачити сутність а не феномен. використовувати ідеації. «Пока мы будем представлять себе технику как инструмент и орудие, мы застрянем на желании овладеть ею.» - оскільки далі розуміння техніки як кошти ми не зможемо піти. «Нас пронесет мимо существа техники.» - а для нас це означатиме програш.

«Между тем стоит только задаться вопросом о том, в чем существо инструментальности как вида каузальности, и мы увидим: это существо - в миссии раскрытия потаенного.» - безсумнівно і доведено.

«И если, наконец, мы подумаем о том, как суть этого существа сбывается в осуществлении, требующем человека с его долей участия в раскрытии потаенного, то окажется:» - наступне:

«Существо техники двусмысленно в высоком значении этого слова.» - а саме: «Двусмысленность здесь указывает на тайну всякого раскрытия потаенности, т. е. на тайну истины.» - і ті специфічні моменти, які ми вже оговорили вище.

«Во-первых, постав втягивает в гонку поставляющего производства, которое совершенно заслоняет событие выхода из потаенности и тем самым подвергает риску самые корни нашего отношения к существу истины.» - небезпека і ризик.

«Во-вторых, сам постав в свою очередь осуществляется путем того осуществления, которое позволяет человеку пребывать - до сих пор неосознанно, но в будущем, возможно, это станет более ощутимым - в качестве требующегося для хранения существа истины.» - постав реабілітований. «Так поднимаются ростки спасительного.» - коли одна двері закриті - відкривається інша.

«Безудержность поставляющего производства и сдержанность спасительного минуют друг друга, как в движении созвездий пути двух звезд.» - коли одні двері закріті - відкрівається інша. «Но эта возможность разминуться скрывает их потаенную близость.» - і знову прихована реклама діалектичного методу.

«Вглядевшись в двусмысленное существо техники, мы увидим эту констелляцию, звездный ход тайны.» - це висновки автора.

«Вопрос о технике - это вопрос о констелляции, при которой совершается событие раскрытия потаенного, событие тайны, событие осуществления истины.» - що й було детально описано в даній статті.

«Чем нам поможет вглядывание в констелляцию истины?» - хоча б тим що буде підтверджений детермінізм. «Мы всматриваемся в опасность и замечаем рост спасительного.» - вогонь апокаліпсису насправді виявився світлом в кінці тунелю.

«Это нас еще не спасает.» - а тільки звертає пильності. «И все равно мы призваны с надеждой следить за растущим светом спасительного.» - і як філософи, виставляти діагноз, констатуючи зміни. «Как это сделать?» - ответ: «Здесь и теперь, хотя бы в малом оберегая возрастание спасительного.» - досить неясне напуття. «Сюда входит и постоянное внимание к грозящей крайней опасности.» - не варто упускати і це не врахували.

«Существо техники грозит раскрытию потаенного, грозит той возможностью, что всякое раскрытие сведется к поставляющему производству и все предстанет в голой раскрытости состоящего-в-наличии.» - що розглянуте як кінцевий результат не обіцяє ніяких ясних перспектив. «Человеческое действие никогда не в силах непосредственно противостоять этой угрозе.» - поза всяким сумнівом. Нам потрібен надлюдина. «Человеческие усилия сами по себе никогда не смогут эту угрозу отвратить.» - як ми пам'ятаємо людина раб постава. «Но в силах человеческой мысли подумать о том, что все спасительное должно быть высшей, хотя вместе и сродной сущности с подвергшимся опасности.» - це наша мета.

«Тогда, может быть, какое-то более изначально осуществленное раскрытие тайны способно показать первый свет спасительного среди опасности, которая в техническую эпоху скорее пока еще таится, чем обнаруживает себя?» - ми врахуємо і ці натяки в нашій подальшій роботі.

«Когда-то не только техника носила название техне.» - точніше вона ніколи не називалася так, лише в понятті «технекос» греки має на увазі техніку. «Когда-то словом техне называлось и то раскрытие потаенного, которое выводит истину к сиянию явленности.» - тобто твір мистецтва.

«Когда-то произведение истины в красоту тоже называлось техне.» - що не може не радувати справжнього філософа техніки. «Словом техне назывался и пойесис изящных искусств.» - таким чином «техне» являє нам свої справжні масштаби.

«В начале европейской истории в Греции искусства поднялись до крайней высоты осуществимого в них раскрытия тайны.» - це був час панування «техне». «Они светло являли присутствие богов, диалог божественной и человеческой судьбы.» - і далі більше. «И искусство называлось просто техне.» - але розумілося як ремесло, створення чогось руками. «Оно было одним, единым в своей многосложности, раскрытием потаенного.» - це той сорт єдності, про який кажуть: вся в одному і одне у всьому. «Оно было благочестивым, ??????, т. е. согласным голосу и молчанию истины.» - тому-то істина і була таким тісним супутником «техне».

«Искусства коренились не в художественной сфере.» - хоча не ясно що греки розуміли і під цим, явно щось не таке що ми сьогодні. «Их произведения не были объектом эстетического наслаждения.» - дивно і цікаво. «Искусство не было фронтом культурного строительства.» - как оно было осмысленно немного позже.

«Чем было искусство?» - припущення: «Пусть на краткое, но высокое время?» - «Почему оно носило скромное и благородное имя техне?» - ответ: «Потому что оно было являющим и выводящим раскрытием потаенности и принадлежало тем самым к пойесису.» - метафізика. «Это слово стало в конце концов именем собственным того раскрытия тайны, которым пронизаны все искусства прекрасного, - поэзии, созидательной речи.» - так народилася поезія.

«Тот же поэт, от которого мы слышали слова:

Но где опасность, там вырастает

И спасительное, - говорит нам:

Поэтически живет человек на этой земле.» - с оглядкой на «корень» поэзии.

«Поэзия являет истину в сиянии того, что Платон в Федре называет ????????????, сияющим всего ярче.» - хоча всім відомо вельми скептичне ставлення Платона до мистецтва взагалі. «Существом поэзии пронизано всякое искусство, всякое выведение существенного в не-потаенность красоты.» - а отже воно пронизане і «техне».

«Будут ли изящные искусства снова призваны к поэтическому раскрытию потаенного?» - хто знає. «Потребует ли от них это раскрытие большей изначальности, так, что они в своей доле участия будут взращивать спасительное, вновь будить и поддерживать внимание и доверие к осуществляющему?» - час покаже.

«Дано ли искусству осуществить эту высшую возможность своего существа среди крайней опасности, никто не в силах знать.» - ми приєднуємося до цих роздумів. «Но мы вправе ужасаться.» - питання: «Чему?» - пояснення: «Возможности другого: того, что повсюду утвердится неистовая техническая гонка, пока однажды, пронизав собою все техническое, существо техники не укоренится на месте события истины.» - тоді чекай біди. Сьогодні існує така небезпека, вона отримала свою назву - «техніцизм».

«Поскольку существо техники не есть нечто техническое, сущностное осмысление техники и решающее размежевание с ней должны произойти в области, которая, с одной стороны, родственна существу техники, а с другой, все-таки фундаментально отлична от него.» - в поставі.

«Одной из таких областей является искусство.» - у своїй сучасній тотальності. «Конечно, только в случае если художественная мысль в свою очередь не изолируется от той констелляции истины, о которой мы ставим вопрос.» - що насправді не так-то й просто визначити.

«Ставя так вопрос, мы свидетельствуем о бедственности положения, когда перед лицом голой техники мы еще не видим сути техники; когда перед лицом голой эстетики мы уже не может ощутить сути искусства.» - це їх загальна проблема заміщення одного іншим, або попросту - міфологізації. Яка в свою чергу загрожує нам через техницизм прийти до нетості істини - нашої страшної загрози. «Чем глубже, однако, задумываемся мы о существе техники, тем таинственнее делается существо искусства.» - таке далеке і в теж самий час таке ж близьке для техніки.

«Чем ближе мы подходим к опасности, тем ярче начинают светиться пути к спасительному, тем более вопрошающими мы становимся.» - это движение по нужному пути делает нас ещё больше философами. «Ибо вопрошание есть благочестие мысли.».


.2 Основні положення роботи Гайдеґґера «Поворот»


Дана стаття є доповіддю, і вперше була прочитанна в Бремені в грудні 1949 [41]. «Существо постава есть сосредоточенное на себе устанавливание действительности, которое отставляет истину своего собственного существа в забвение и заставляет это оставление тем, что развертывается в проставление всего существующего как состоящего - в -

наличии, конституируется в таком поставлении и в качестве его правит» - постав також виступає в метафізиці техніки Гайдеґґера як сутність «нової техніки». Постав - це те, що перетворює дійсність в складову наявності, тобто таке, що може бути використано як техніка.

«Постав в своем существе - опасность.» - нам також варто памятати про те, що Гайдеґґер досить часто має на увазі - те, що за часту ми не розуміємо. «Но дает ли тем самым эта опасность узнать себя в качестве опасности?» - це спроба підкреслити непросту природу небезпеки самого постава. «Нет.» - іншими словами небезпека постав не зрозуміла нами як звична для нас форма небезпеки. Постав - це фігура невідомої небезпеки. «Конечно, беды и лишения повсеместно, ежечасно, безмерно теснят человека.» - це достатньо близько до буддійського «життя це страждання». «Но Опасность, т.е. само угрожаемое в истине своего существа бытие остается в тени и под покровом.» - дешифруючи Гайдеґґера стає зрозуміло - небезпека завжди небезпека, не зважаючи ні на що. «Эта скрытость - опаснейшее в опасности.» - багато в чому тому, ми не знаючи, що це небезпека не змінюємо нашої лінії відношення до того чи іншого феномену. «Из-за скрытости опасности, заслоняемой эффективностью постава, дело пока еще снова и снова выступает в таком свете, как если бы техника была инструментом в человеческих руках.» - це критика інструментального підходу до техніки. «Реально, однако, человеческое существо падает теперь прямо в руки существу техники.» - констатує автор.

«Значит ли это, что человек безвольно отдался на поток и разграбление технике?» - тобто, чи несе людині загрозу знищення в собі техніка? «Нет.» - ствердження достатньо тверде, однак як нам здається питання вельми відкрите і потребує дискусії. «Мы хотим сказать нечто прямо противоположное - и кроме того, нечто существенно большее, ибо совсем другое.» - розкриваючи дане питання, ми говоримо про спектр проблем більш високого рівня.

«Если постав есть осуществление миссии самого бытия, то мы вправе предполагать, что постав, будучи способом пребывания бытия среди прочих способов, видоизменяется.» - буття збирає в собі самого себе і це значить, що людина повинна зайняти в ньому своє місце, не поступитися техніці. «Ибо ведущим событием истории остается то, что она посылает на путь того или иного исторического осуществления.» - історія сутність здійснення. «Следовать такому посыланию значит открыть себя, отдавшись вызывающему простору, в дали которого ожидает другая, пока еще потаенная миссия.» - тоді вся система повинна перейти на новий рівень.«Все исторически-событийное тяготеет к урочному часу, долженствующему вывести его к иному простору и зову, но не такому, в котором оно просто исчезнет и потонет без следа.» - буття повинно бути буттям. Так як буття обмежено тільки буттям і не може бути ніким другим, окрім як бути буттям.«Мы еще слишком неопытны и слишком невдумчивы, чтобы осмыслить существо истории из посланности, миссии и следования ей.» - однак ми вже на початку шляху. «Мы еще слишком бездумно склонны по привычке представлять себе историю исходя из процесса, а в этом последнем видеть последовательность фактов, фиксируемых историографией.» - хоча очевидно, що відносно всій повноті історії як такової, факти та історіографія - це тільки частина цілого. І нам не варто створювати із історіографії метонімію історії. «Мы очерчиваем историю рамками происходящего, вместо того чтобы осмыслить историческое соразмерно его настоящим истокам, из события.» - це історія без метафізики? «Событие в своем существе есть то, что послано бытием, причем так, что само бытие сбывается и пребывает в том или ином событии и соответственно вместе с событием изменяется.» - уточнимо, що буття змінюється разом з подіями, так як буття може бути тільки повним і уже завідомо завданою любою подією. «Если произойдет перемена в бытии, что теперь означает - в существе постава, это никоим образом не приведет к демонтажу техники, чья суть покоится в поставе.» - техніка необхідна буттю. «Она не будет ни нарушена, ни тем более разрушена.» - проте, що її чекає дальше? Техніка 1000 років назад і зараз це не одна і та сама техніка.

«Если существо техники, постав как риск, посланный бытием, есть само бытие, то технику никогда не удастся взять под контроль просто волевым человеческим усилием, будь оно позитивное или негативное.» - парадокс, техніка нейтральна до нейтрального відношення людини до неї. «Техника, чье существо есть само бытие, никогда не даст человеку преодолеть себя.» - людина є те, що повинно подолати себе саму - а техніка ні. «Это означало бы, что человек стал господином бытия.» - а схоже, що не так. Буття само по собі господар, хоча людина може бути господарем над всім людським, може бути господарем як в ілюзії панування над буттям.

«Поскольку, однако, бытие осуществилось в событии постава как существо техники, а истине бытия принадлежит человеческое существо, - ибо бытие требует человека, чтобы осуществиться самим собою среди сущего и сохраняться в качестве бытия, - то существо техники не может прийти к своему историческому изменению без помощи человеческого существа.» - техніка антропогенна. «Речь тут идет вовсе не о преодолении техники силами человечества.» - а про те, де нам шукати джерело самої техніки. «Вместо этого существо техники должно быть вынесено в его пока еще потаенной истине.» - сутність техніки прихована. «Это вынесение подобно тому, что происходит, когда - в области личного опыта - выносят боль.» - не зовсім зрозуміла метафора автора. «Вынесение события бытия, т.е. для нас, здесь и теперь - вынесение постава, совершится во всяком случае лишь через явление какого-то иного вызова, который нельзя ни вычислить по законам исторической логики, ни метафизически сконструировать в виде цели исторического процесса.» - ми ще можемо сказати, що буде в самому кінці. « Ибо ни происходящие в истории, ни тем более историографически представленные факты не предопределяют историческую судьбу, а наоборот, все происходящее вместе с отталкивающимся от факта историографическим представлением всегда стоит на миссии так или иначе сбывающегося бытия.» - історія двигається по спіралі.

«Чтобы вынести существо техники, требуется, конечно, человек.» - людина є джерелом техніки. «Однако человек требуется тут в своей отвечающей этому вынесению сути.» - це означає, що нам ні скільки не потрібна людина, скільки потрібна її суть. «Значит, существо человека должно сперва открыться существу техники, что по смыслу события есть нечто совсем другое, чем процесс принятия и развития людьми техники и ее средств.» - швидше за все мається на увазі те, що техніка не завжди буде підвладна людині і зможе продовжити свій шлях разом або самостійно.«И чтобы человек стал внимателен к существу техники, чтобы между техникой и человеком в их сущностной глубине окрепло неповерхностное отношение, для этого человек, каким он стал с Нового времени, должен сперва, опомнившись, снова ощутить широту своего сущностного пространства.» - це те, як людина перечитує зміст книги вже після її прочитання, коротко пригадуючи прочитане. «Это сущностное пространство настоящего человека получает вмещающие его размеры только из того от-ношения, в качестве которого хранение бытия в его истине вверено человеку и требует его.» - та і це не буде завжди. «Иначе как укоренившись сперва в своем сущностном пространстве и начав обитать в нем, человек не способен ни к чему значительному внутри ныне господствующего способа исторического бытия.» - і яким чином ми можемо пояснити все це?«Думая об этом, вспомним слова Мейстера Экхарта в основательности их смысла.» - далі цитата. «Он сказал: "В чьем существе нет величия, какое бы дело они ни творили, не выйдет ничего" ("Речи о различении")» - залишимо це без коментарю.. «Мы видим величие человека в том, что он принадлежит существу бытия, требуется, чтобы хранить существо бытия в его истине.» - коротше кажучи, людина констатує буття.

«Наша главная необходимость поэтому в том, чтобы мы прежде всего ощутили существо бытия как вызов нашей мысли, чтобы мы прежде всего, думая о нем, ощутимо испытали, в какой мере мы призваны проторить хотя бы тропку для опыта бытия, и прокладывали бы ее через бывшее бездорожье.» - всі дороги ведуть до буття. І людський шлях і шлях техніки.

«Все это нам удастся только в том случае, если прежде вопроса, который кажется всегда ближайшим и звучит с уникальной настоятельностью: "Что делать?", мы задумаемся о другом: "Как начать думать?" Потому что думать - значит действительно действовать, если действием зовется со-действие существу бытия.» - ми починаємо наш шлях з думки. «Иными словами: готовить (создавать) среди сущего те места для существа бытия, в которых оно говорило бы о себе и о своем пребывании.» -

Означає це, що заснувати чистий простір для заповнення його перетвореного в думку буття? «Язык мостит первые пути и подступы для всякой воли к мысли.» - врятована думка є слово. «Без слова любому действию не хватает того измерения, в котором оно могло бы найти себя и оказать воздействие.» - не до кінця ясна думка автора. «Язык никогда не есть просто выражение мысли, чувства я желания.» - хоча часто це і вирішує як нейтральну знаково-символічну. «Язык - то исходное измерение, внутри которого человеческое существо вообще впервые только и оказывается в состоянии отозваться на бытие и его зов и через эту отзывчивость принадлежать бытию.» - мова опосередковує в собі буття, і тим самим показує місце людини в ньому. «Эта исходная отзывчивость, в истинном смысле достигнутая, есть мысль.» - думка як реакція на опосередкування буття людиною. «Мысля, мы впервые учимся обитанию в той области, где сбывается вынесение судьбы бытия, вынесение постава.» - в тому сенсі, що ми констатуємо це.

«Существо постава есть опасность как таковая.» - нагадує автор. «Опасность заключается в том, что бытие в забывании его существа отворачивается от этого существа и тем самым оборачивается против истины своего существа» - та це не відбудеться доки буття буде збуватися в людських думках. «В сфере опасности правит этот еще не осмысленный поворот» - чи означає це падіння його влади при розумінні цієї небезпеки? «В существе опасности таится поэтому возможность и такого поворота, когда забывание существа бытия обернется той своей стороной, когда вместе с этим поворотом истина бытия в его существе вернется в область сущего.» - це достатньо важко якось коментувати.

«Скорее всего, однако, этот поворот, превращающий забывание бытия в хранение истины бытия, совершится только тогда, когда опасность, обратимая в своей потаенной сути, впервые наконец выйдет на свет в качестве опасности, какая она есть.» - тобто тоді, коли постане для нас небезпека. «Возможно, мы уже стоим под надвигающейся тенью события этого поворота.» - якщо це так, то скоро ми всі побачимо і переконаємося в правильності прогнозу. «Как и когда он совершится в нашей истории, не знает никто.» - але відносно буття це вже відбулося. «Да и нет нужды знать о таких вещах.» - оскільки те, що намічено буттям в бутті неминуче. «Знание этого рода было бы даже гибельным для человека, коль скоро его существо в том, чтобы быть хранителем, который ходит за существом бытия, обдуманно оберегая его.» - людина в безпеці, поки він не виявить конкурента для себе в цьому направленні. «Только когда человек как пастух бытия ходит за истиной бытия, он может желать и ждать прихода события бытия, не опускаясь до пустой любознательности.» - достатньо релігійний мотив статі.

«А что происходит там, где опасность опознана как опасность и тем самым впервые непотаенным образом выступает самою собой?» - скоро ми дізнаємося про це.

«Чтобы услышать ответ на этот вопрос, прислушаемся к намеку, доносящемуся до нас в строках Гёльдерлина.» - це улюблений німецький поет Гайдеґґера. «В поздней редакции гимна "Патмос" поэт говорит:

Но где опасность, там вырастает

И спасительное.

небезпека невіддільна від спасіння, як свобода невіддільна від відповідальності. Достатньо діалектичний погляд Гайдеґґера.

«Если сегодня мы продумаем эти слова в их сути еще глубже, чем сложивший их поэт, осмыслим их до предельного смысла, то они скажут нам: где опасность выходит на свет как опасность, там уже восходит и спасительное.» - діалектичний метод в дії. «Оно не противовес опасности.» - продовжує автор. «Спасительное не стоит пообок опасности». - автор достатньо ясно натякає на те, що рятуючи це і є небезпека. «Опасность сама, давая о себе знать в качестве опасности, есть спасительное.» - резюмує автор. «Та опасность, о которой мы говорим, есть спасительное, несет спасительное из своего потаенно обратимого существа.» - перефразуюче резюме автора. «Что значит "спасти"?» - мова йде про для нас і філософському значенні слова. «Это значит: вызволить, избавить, освободить, уберечь, укрыть, взять под защиту, сохранить.» - варто також памятати, що в німецькомій мові слово «зберегти» має троякий сенс. В даному випадку нам не варто забувати про те, що зберегти так же означає і «зняти». «Еще Лессинг берет это слово Rettung, "спасение", явным образом в смысле "оправдания": возвращения вещи к ее правой, настоящей сути, сохранение в ней.» - техніка, ставляючи людину з стану наявності, може врятувати саму сутність людини. «Истинно спасительное есть хранящее, оберегающее в истине.» - здійснене в бутті.

«Где же таится опасность?» - хоча автор уже позначив вище що нам варто шукати її в поставі. «Каково место ее расположения?» - тобто, як співвідноситься постав і небезпека. «Поскольку опасность есть само бытие, она нигде и везде.» - скоріше за все тут мається на увазі, що небезпека не є сама буття, оскільки небезпека є в самому бутті. «У нее нет местоположения как чего-то другого помимо нее самой.» - тобто вона там, де вона є. «Она сама есть не-в-местимое местоположение всего присутствующего.» - все в небезпеці і небезпека у всьому. «Опасность есть эпоха бытия, пребывающего в виде постава.» - тобто це є якийсь період буття.

«Если опасность присутствует как опасность, ее существо достигает собственной определенности.» - припустимо, що це так. «Но грозящая нам опасность - это та неотступная настойчивость, с какой само же бытие в образе постава вытесняет, забывая, хранение своей истины.» - або просто загроза перетворення буття із його дійсності в його стан наявності (в безлічі його форм). «Суть постава такова, что бытие в нем отстраняет свою истину в забвение настолько, что делает свое существо неприступным.» -

чи означає це, що буття уходить від сущого на користь чистого буття?Перевіримо це дальше. «Когда таким образом опасность выступает в качестве опасности, тогда достигает определенности события то неотступное вытеснение, с каким само бытие в качестве постава отставляет свою истину, заставляя ее забвением.» - залишимо цю частину без коментаря, так як складно зрозуміти, що саме мається на увазі автором. Зокрема не зовсім зрозуміло, що у автора означає «істина буття». «Когда это вытесняющее забывание достигает определенности события, тогда забывание повертывается к нам лицом.» - забуття як не потаємне відкрито для нас в події відкриття заміщення істини як буття сутністю постава. Вульгаризуємо так: істина замінюється ілюзією істини. «Охраняемое этой своей повернутостью к нам от выпадения из памяти, оно перестает быть забыванием.» - оскільки затвердиться в новій формі не буття. «Повернувшееся к нам лицом забвение истины бытия уже не есть больше забывание бытия, оно превращается после такого поворота в хранение бытия.» - дуже важливий момент дня нас, це визначення «зберігання» через систему надання уявлень про «припас» ч або ж через активну форму змісту в вигляді «маючого в наявності». «Когда опасность постава выступает как опасность, вместе с таким поворотом забывание оборачивается хранением бытия, событием мира.» - подія нового світу, в залишеності істини буття. «В событии мира как мира, в веществовании вещи издалека дает о себе знать приближение самого бытия.» - хоча і в новому світі, симулятивна річ повинна здалеку давати нам знати про забутті істини буття, буттям постава.

«Неприступность истины бытия, неизменно оставляющего по себе забвение, скрывает расположение бытия, впервые обещающее, что это самопреследование повернется к нам лицом и в таком повороте забывание превратится в хранение существа бытия, перестав быть упусканием, вплоть до искажения, этого существа.» - в цьому, скоріше за все і резюмується автором суть самого повороту. Істина, яка не затверджує себе як істина і не збувається в події істини, схильна забуттю. Забуття стає подією приховування буття і в той же час відкривається в своїй небезпеці для нас, доки новий світ не затвердиться не місці старого світу. Висування речей і умиротворення світу, заміщається симулятивним змістом, виведеним із стану потаємності сутністю постава. «В глубине грозящей нам опасности таится нерастраченное расположение, а именно расположение бытия, пред-полагающее превращение забывания бытия в истину бытия.» - в цьому Гайдеґґер схожий з Ніцше в його ідеї вічного повернення. Буття «дихає» забуттям і поверненням істини. «В существе опасности, там, где она выступает как опасность, таится поворот к хранению истины, таится само это хранение, таится спасительность бытия.» - все в одному і одне у всьому.

«Если среди грозящей нам опасности совершится такой поворот, он сможет произойти лишь без посредников.» - ядро повороту в самому повороті, поворот автономний. «Ибо рядом с бытием нет ничего подобного ему.» - істинно так. «Оно не подлежит воздействию со стороны и не действует само.» - хоча і всі дії проходять в середині його самого. «Никогда бытие не включено в рамки причинно-следственных взаимосвязей. « - оскільки як ціле, воно поза часом. А як частина - не виходить за свої рамки. «Способу, каким оно, бытие само по себе, посылает нам себя, не предшествует никакая причина в порядке бытия, равно как и из него не вытекает никакого следствия для бытия.» - буття в середині себе самого «Резко и внезапно являя свою истинную суть, потаенность, сбывается бытие, определяя этим событием свою эпоху.» - тобто період виходу буття із стану не таємності. «Мы не должны поэтому забывать:

Поворот, превращающий опасность в спасение, совершится вдруг.» - не в суті його констатації, а по факту. «При этом повороте внезапно высветлится свет бытийной сути.» - буття максимально приблизиться до свого повного збування в події істини повного буття.«Внезапное просветление есть молниеносная озаренность.» - і: «Она являет себя в принесенной и явленной ею прозрачности.» - в сенсі її ясності і простоти. «Когда при повороте опасности молниеносно озарится истина бытия, высветится существо бытия.» - це буття представлене в я кості сущого, вичерпного буття в його повноті? «Тогда возвратится истина бытийной сути.» - буденна суть це повнота змісту буття.

«Куда совершится такое возвращение?» - повернення буття в битіє. «Никуда более, как в само же бытие, пребывающее до сих пор в забвении своей истины.» - тобто є поворот, це поворот буття до своєї істини. «Но само же бытие пребывает в качестве существа техники.» - швидше техніці доступні якості буття. «Существо техники есть постав.» - як було погоджено в роботі. «Питання о техніці». «Возвращение в бытие как событие поворота, обращающего забывание в хранение, возвратит нас к существу нынешней эпохи бытия.» - істинна буття не гасне в зберігання, а навпаки. «Истинным существом никогда не бывает то или иное сущее.» - оскільки не міститься в своїй повноті? «Что собственно есть, т.е. живет и пребывает в истине как таковой, так это единственно бытие.» - скоріше за все тут мається на увазі істина в самому масштабному виді, як істина цілого на рівні буття. «Только бытие "есть" как существо истины, только в бытии и в качестве бытия сбывается то, что сказано словом "есть"; то, что есть - это бытие в его существе.» - буття є в сенсі своєї істини, як складова своєї особистої не таємності.

«"Озарение" по звучанию и смыслу сродни зрению.» - як созерцанию. «Через зрение и в качестве зримой суть выступает в своем подлинном свете.» - готова к умозрению. «Пока длится свечение этого света, зрение хранит зримое им в стихии изначального озарения.» - ні це і є події істини? «Но озарение среди разливаемого им света сохраняет потаенную темноту своего истока, на свет не выходящею.» - мається на увазі зв'язок з буттям через іщі потаємну його частину. «Молниеносное озарение истины бытия есть прозрение.» - коли істина набуває свою цілісність. «Истину бытия мы осмысливали через свечение мира как зеркальную взаимоотраженность четверицы неба и земли, смертного и божественного.» - в роботі «Річ». «Когда забвение повертывается к нам лицом, когда возвращается мир как хранение истины бытия, тогда сбывающийся мир молниеносно озаряет своим светом бес-призорность вещи.» - цей план збувається в бутті. «Беспризорность правит по способу господства постава.» - правда тут не уточнюється для кого річ стає без нагляду. Для людини? Що для себе? Для буття? Для істини? «Озарение постава светом мира есть призирание его бес-призорного бытия хранящей истиной бытия.» - коротше кажучи це заперечення безнаглядності самої речі. «Озарение есть событие в самом бытии.» - що де дає нам можливості дізнатися його більш детально. Всі події - суть події в бутті. «Со-бытие есть прозрение, возвращающее вещи их сути.» - в події збуваються саме речі. Річ отримує себе в події своєї істини під час події збувається сама річ. Річ отримує себе в події своєї істини, при збігові змісту не потаємності з її потаєною основою.

«"Прозрение в то, что есть"- это наше заглавие говорит теперь о событии поворота в самом бытии, о превращении неприступности его существа в хранение его сбывшейся истины.» - ця подія в середині буття і їх запис в середині зберігаю чого буття. «Прозрение в то, что есть, - это событие озарения, в качестве которого истина бытия выступает перед бес-призорным бытием.» - це рух буття до своєї істини. «Прозрение в то, что есть,- название констелляции в существе бытия.» - Гайдеґґер має на увазі, що для події істини потрібне співвідношення особливих умов? «Эта констелляция есть то измерение, в котором пребывает бытие как опасность.» - проте не тільки небезпечне, а і рятувальне.

«Сначала и почти до последнего момента могло казаться, что "прозрение в то, что есть" означает лишь взор, который мы, люди, бросаем вовне, в то, что есть.» - і будування людських суджень про поверхневе. «За то, что есть, обычно принимают сущее.» - тобто таке, що відноситься до якої небудь якості. «В самом деле, предикат "есть" высказывается о сущем.» - тобто поняття «є» відноситься і до буття і до сутті. «Теперь, однако, все повернулось.» - тобто все стало на свої місця? «Прозрением называется не наше усмотрение, которым мы выхватываем что-то из сущего; прозрение как озарение есть событие поворота в сущностной констелляции самого бытия, и именно в эпоху постава.» - розподіл відстані між субєктом і обєктом. «То, что есть, никоим образом не сущее.» - те як воно може буттям. «"Это есть" и "есть" приписываются сущему лишь постольку, поскольку мы обращаемся к сущему в свете его бытия.» - тобто ми пізнаємо тільки суть. «Говоря "есть", имеют в виду "бытие"; то, что "есть" в смысле бытийной полноты сущего, - это бытие.» - ця пропозиція коментарій автора.

«Устанавливающая работа постава ставит свое представление прежде вещи, оставляет вещь как таковую неувиденной, бес-призорной.» - тобто це забуття речі, яке відбувається в результаті розширення відстані субєкта і обєкта. «Тем самым постав за-ставляет собою близость мира, приближаемую вещью.» - створюється відстань між річчю і поданням про неї, тобто утримання думки про річ самим субєктом. «Постав за-ставляет даже саму эту заставленность, наподобие того как забвение чего-либо забывает и о самом себе, затянутое воронкой беспамятства.» - тобто постав маскує і сліди своєї діяльності. «Полное забывание не только дает вещи пропасть в потаенности, но и сама эта пропажа падает в потаенность, которая в свою очередь выпадает в такой пропаже.» - виходить якась зацикленість, фрактальність забуття буття.

«И все же - в поставе среди всего за-ставления вещей светит мир, сияет истина бытия.» - хоча постав і маскується цей зазор до істини. «Это бывает тогда, когда постав просветляется в своем существе как опасность, т.е. как спасительное.» - хоча іще не до кінця зрозуміло коли саме це відбувається. «В поставе как сущностном событии бытия еще таится свет бытийного озарения.» - як і у всьому існує. «Постав, хотя и прикровенным образом, есть все же озарение, а не слепая судьба в смысле безусловной обреченности рока.» - все залежить від волі субєкта і обєкта.

«Прозрение в то, что есть, - так мы назовем озарение беспризорного бытия истиной бытия.» - все зрозуміло, буття в забутті все іще утримує рятувальну дорогу до істинни буття, яка є місією субєкта, Гайдеґґер і називає прозрінням істини буття скрізь забуття буття, таке прозріння, відносно самого буття і є його прозрінням субєктом.

«Когда совершается прозрение, человек задет в своем существе молнией бытия.» - тобто є місце прозріння - це людина. «Прозрение озаряет человека.» - дає нам розуміння про його єство.

«Лишь когда человеческое существо в событии прозрения как озаренное им отказывается от человеческого своеволия и бросает себя навстречу озарившему его свету, прочь от самого себя, человек в своем существе начинает отзываться на обращенное к нему озарение.» - нам іще не до кінця зрозуміло, що нам дасть зближення до цього прозріння. Хоча про його суть було сказано достатньо. «Благодаря такой отзывчивости человек оказывается способен в хранимом событии мира взглянуть как смертный в лицо божественному.» - в іншому випадку, слід вважати, не здатний.

«Иначе - никак; ибо и Бог, если он есть, остается сущим, пребывает как сущий в бытии и его сути, о-существляющейся в свете мира.» - це дуже складний момент роботи, ми заливаємо його без коментаря.

«Только в событии прозрения существо техники проясняется как постав, и мы узнаем, что из-за настойчивости постава истина бытия остается в качестве мира недоступной; замечаем, что всякое бездумное воление и действие по способу поставляющего производства закоренело в беспризорности.» - и людина відповідно осягає більше чім світ. «Потому и все бездумное упорядочение мира, представляемого способом универсализирующей историографии, остается бес-призорным и беспочвенным.» - анафемірує всіх фактологів Гайдеґґер . «Вся бездумная охота на будущее, вычисление его образа путем проекции полуосмысленного настоящего на туманное завтра, пока еще движется в рамках технически-исчисляющего представления.» - анафемірує всіх футурологів Гайдеґґер. «Все попытки морфологически, психологически примерить к настоящей действительности образы декаданса и крушения, рока и катастрофы, заката представляют собой лишь технические манипуляции.» - и не переносять нас туди куди обіцяють, за розумінням автора. «Они оперируют аппаратом исчисления симптомов, перечень которых можно удлинять до бесконечности и варьировать каждый раз заново.» - під симптомами мається на увазі критерії вибірки? «Подобные анализы не замечают, что работают только в направлении технического расщепления и его методом, предоставляя тем самым техническому сознанию соразмерное ему историографически-техническое изображение происходящего.» - інакше кажучи, вони працюють на користь постава. «Но никакое историографическое представление истории как последовательности происшествий не ведет к событию включения в историю, тем более не приближает к ее сущностным истокам, которые таятся в событии истины бытия.» - скоріше за все тут історія підноситься до історії буття.

«Ничто чисто техническое никогда не достигает существа техники.» - оскільки все існує в бутті. «Оно неспособно разглядеть даже подступы к нему.». - техніка невразлива перед ніщо.

«Поэтому, пытаясь сказать о прозрении в то, что есть, мы не описываем современную ситуацию.» - так як ми іще не прибились до самого прозріння. «Сама констелляция бытия говорит нам о себе.» - нинішній стан такий, що ми поки що знаходимось поза своєю можливістю визначити етап наближення сучасності до прозріння.

«Но мы пока не слышим ее слова, оглушенные и ослепленные в царстве техники тем, что слышим по радио и видим на экране.» - ми звертаємо нашу увагу на семулякри и реальність. «Грозящая опасностью констелляция бытия - это исчезание мира из-за беспризорности заставленной вещи.» - загроза речі от семулякра? «Исчезание не есть ничто, в нем - крайняя потаенность бытия среди господства постава.» - ніщо діє тільки на рівні буття.

«Жыв Бог или остается умершим, определяется не религиозностью людей, тем более не теологическими экскурсами философии и естествознания.» - є щось більш значиме, те що дійсно на рівні. «Будет ли Бог Богом, определяется констелляцией бытия и внутри нее.» - тобто визначено співвідношення частин буття в середині буття.

«Пока мы не вникнем мыслью в то, что есть, мы никогда не сможем принадлежать тому, что будет.» - але для цього наша думка повинна бути сполучена з предметом думки.

«Придет ли прозрение в то, что есть?» - це на самій справі анонс прогнозу.

«Окажемся ли мы, озаренные этим прозрением, так захвачены светом бытия, чтобы уже не выходить из него?» - і що буде після того, як це відбудеться? «Попадем ли мы тем самым в область той близости, которая, веществуя в вещи, приближает мир?» - чи відмовиться людина, від ілюзії речі. Сумеем ли освоиться и обитать в этой близости так, чтобы вблизи начал принадлежать к четверице неба и земли, смертного и божественного?» - для розуміння, потрібно прочитати статтю Гайдеґґера «Річ».

«Придет ли прозрение в то, что есть?» - тобто чи чекає сучасність прилучення себе до прозріння безпритульного буття. «Будет ли отвечать озарению зоркость нашего взгляда, чтобы разглядеть существо техники и опознать в нем само бытие?» - або ні?

«Разглядим ли мы молнию бытия в существе техники?» - як рятувальне для нас? «Молнию, которая приходит из тишины и сама есть тишина?» - не зовсім зрозуміло чому це не так. «Безмолвно озаряющая тишина.» - тепер більш зрозуміло. Так як вона спонтанна, у неї немає ознак, які б ми могли уловити, як зразок улавлюваючого звук. «Что она озаряет?» - памятаємо, що місце її осяяння сама людина. «Она озаряет мир, неслышно полня его существо бытием.» - ця подія істини.

«Чтобы мир, светя, стал самым близким из всего близкого, той близью, которая, приближая истину бытия к человеческому существу, вверяет человека событию.» - цим і закінчується дана робота Гайдеґґера. Це напуття, щоб рятувальне, в момент небезпеки, допомогло людині скоротити дистанцію субєкта і обєкта і повернути річ в до неї самої.

Висновки до третього розділу


Мартін Гайдеґґер досить складний філософ. За час свого життя він розвинув досить велику філософську систему, що одержала назву фундаментальна онтологія. Його пізній період творчості тісно пов'язан з проблемами мови та філософії техніки. Мартін Гайдеґґер по праву вважається одним з найзначніших філософів техніки. Його похід - нестандартний, як для традиції філософів техніки. Гайдеґґер не так філософ техніки, скільки метафізик техніки. Його зовсім не цікавить феномен техніки, для нього, перш за все, важлива сутність техніки. Відповідаючи на питання: що є техніка, він намагається виявити її граничні підстави. Для цього він зачіпає більш широку область метафізичних питань. У даній роботі, нами було проаналізовано дві роботи Мартіна Гайдеґґера, що містять постановку і дозвіл проблеми техніки у філософії. Це стаття «Питання про техніку» і робота «Поворот». У процесі глибокого аналізу цих робіт, нами були виділені і показані, досить ясно, основні моменти в траєкторії міркувань автора. Таким чином нами був отриманий нижченаведений матеріал:

Тези про «Питання про техніку»

. Техніка не теж саме що сутність техніки.

. Можна бути рабом техніки незалежно від того яке ставлення до техніки: позитивне чи негативне.

. Інструментальний підхід - розглядає техніку в зв'язку з людиною, тобто не розглядає чисто техніку.

. Вірне не дорівнює істинному.

. Мета - є особливий тип причини.

. Причина це провина. 4 причини дорівнюють видам 4 провинам.

. Причина є провина, а провинавина є привід.

. Твір бере свій початок або в природі або в людині.

. Техніка - вид розкриття потаємного.

. Витяг, переробка, накопичення, розподіл, перетворення - види виведення з неявного.

. Постав - сила, яка змушує людину перетворювати дійсне в складедене у наявності.

. Складене у наявності - поняття, значить розкрите проізводяще-видобувним способом.

. Сутність сучасної техніки дорівнюе сутність старої техніки плюс постав.

. У момент найбільшої небезпеки, відкриється і рятівне.

Тези про «Поворот»

. Постав перетворює дійсність у складене у наявності.

. Техніка нейтральна до нейтрального відношення людини до неї.

. Людина є витік техніки.

. Постав це прихована для нас небезпеку.

. Небезпека це і є рятівне.

. Буття «дихає» забуттям і поверненням істини.

. Прозріння в те, що є, - так ми назвемо осяяння безпритульного буття істиною буття.

Таким чином, нам вдалося позначити основні моменти в даних роботах. Ми так само переконалися в тому, що проблема техніки для Гайдеґґера має принципове значення. А її роздільна здатність - досить складно для чисто раціонального осягнення. Гайдеґґер захоплює і зачаровує читача грою філософського пошуку, безапеляційно змушуючи читача розділити з ним самим зусилля в питанні про техніки. І тільки в цьому поділі, можливо здобути ціле розуміння, того чим є техніка для буття. Це обумовлює як стиль робіт, так і їх структуру. Гайдеґґер не використовує чітких дефініцій, даючи зрозуміти нам, що для розуміння суті справи важлива якась навмисна недомовленість. Саме ця умова, того що ми не зможемо впасти в догму і не відмовимося від свого способу розуміння техніки. Таким чином, на рівні академічної філософії, Гайдеґґер не так дає готові відповіді, скільки вказує напрямок для руху думки. Для нашого дослідження це було особливо необхідно. Філософія техніки молодий напрямок, і такі нестандартні підходи сприятливо позначаються на подальших філософських дослідженнях техніки.


ВИСНОВКИ


В ході даної дипломної роботи були проведені дослідження та аналітика теоретико-методологічних підстав у дослідженні феномену техніки трьох ключових філософів техніки, Каппа, як ініціатора філософії техніки взагалі, Енгельмейера як першого російського філософа техніки та Гайдеґґера як метафізика техніки. В якості досліджуваного матеріалу нами були використано творче і наукова спадщина зазначених філософів техніки. У роботі розглянуті базові концепції обгрунтування феномена техніки. Доведено необхідність вивчення феномена техніки в цілому, а так само розглянуті способи розуміння на прикладі трьох шуканих систем філософії техніки.

Проаналізовано підхід до вивчення феномену техніки, як проекції людських органів. Уважно вивчена маса критичного матеріалу з розгляду системи філософії техніки Е. Каппа. Позначена авторська логіка мислення, виявлений загальний контур масштабів філософський системи.

Розглянуто авторська позиція, щодо феномену техніки, як феномена культури в творчості найбільшого російського філософа техніки П. К. Енгельмейера, проведена послідовна дослідницька робота його наукового і філософської спадщини. Узагальнено спроби автора провести історіософский аналіз феномену техніки з позиції евристики. Розглянуто ряд ключових робіт Енгельмейера, особливо тих, що мали вплив на становлення філософії техніки в Росії. На наш погляд, були розглянуті ключові функції техніки в техніцизмі. Розкрито авторське бачення значення техніки, її місце і роль в людській культурі.

Нами так само була проведена детальна аналітична робота ключового дослідного матеріалу М. Гайдеґґера з філософії техніки. Зокрема, особливо ретельно були розглянуті дві його роботи: «Питання про техніку» і «Поворот». У нашій аналітичній роботі були так же дано авторські коментарі, з використанням багатого кількості прямих цитат. У висновках до третього розділу, нам так само вдалося перерахувати тезисно основні авторські позиції в позначених вище роботах.

Детально розглянуто методику дослідження сутності та особливості техніки, як окремого об'єкта вивчення, так і в системах ключових філософів техніки. Весь напрацьований матеріал, допоможе нам у подальшій розробці проблемі.


СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ


Аль-Ани Н.М. Философия техники: очерки истории и теории / учебное пособие / Н.М. Аль-Ани. - Спб., 2004 -184 с.

Алексеева А.П. Философия в вопросах и ответах / А.П. Алексеева, Л.Е. Яковлевой. - М.: 2007. - 336 с.

Афанасьева Л.А. Философия / Л.А. Афанасьева, В.А. Дамшаева. Улан-Удэ: ВСГТУ, 2005. - 162 с.

Аблеев С.Р. История мировой философии / С. Р. Аблеев. - М.: АСТ, Астрель, 2005. - 414 с.

Баландин Р.К. Ноосфера или техносфера / Р.К. Баландин // Вопросы философии. - 2005. - № 6. - С. 107-116.

Ефременко Д.В. Введение в оценку техники / Д. В. Ефременко. - М.: Издательство МНЭПУ. - 250 с.

Зотов А.Ф. Современная западная философия. / А. Ф. Зотов - М.: Высшая школа, 2001. - 230 с.

Закссе X. Антропология техники / X. Закссе // Философия техники в ФРГ. - М: Прогресс, 1989. - С. 424-439.

Замалеев А. Ф. Курс лекций по истории русской философии / А. Ф. Замалеев. - СПб.: Изд-во С.-Петерб. ун-та, 2009. - 238 с.

Канке В.А. Философия / В. А. Канке. М.: Логос, 2001. - 272 с.

Крюков В.В. Философия. Учебник для студентов технических ВУЗов. Новосибирск: Изд-во НГТУ, 2006. - 308 с.

Кохановский В.П. Философия науки в вопросах и ответах. Ростов н/Д: 2006. - 352 с.

Крянева Ю.В. История и философия науки (Философия науки) / Ю.В. Крянева, Л.Е. Моториной. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: 2011. - 416 с.

Койре А. Очерки истории философской мысли / А. Койре. - М.: Прогресс, 1985. - 286 с.

Липкина А.И. Философия науки. М.: 2007. - 608 с.

Лебедева С.А. Философия науки. 5-е изд., перераб. и доп. - М.: Академический проект, Альма Матер, 2007. - 731 с.

Мамзина А.С. История и философия науки. СПб.: 2008. - 304 с.

Маслина М.А. История русской философии. М.: КДУ, 2008. - 640 с.

Миронова В.В. Философия. М.: Норма, 2005. - 928 с.

Мах Э. Механика. Историко-критический очерк её развития / Э. Мах. - Ижевск: РХД, 2000. - 612 c.

Миронов А.В. Техноэтика: ответ на актуальные проблемы перехода к устойчивому развитию / А.В. Миронов // Вестник Московского университета. Сер.7. Философия. 2004. - № 3 - С. 3-14.

Митчем К. Что такое философия техники?/ К. Митчем. - М.: Аспект Пресс, 1995.-148 с.

Мареев С.Н. История философии (общий курс) / С.Н. Мареев, Е.В. Мареева. - М.: 2004. - 880 с.

Новая философская энциклопедия. В 4-х т. / Под ред. В.С. Стёпина и др. - М.: Мысль, 2000. - 620 с.

Нарский И. С. Западноевропейская философия XIX века: Уч. пособие. - М.: Высшая школа, 1976. - 380 с.

Огородников В.П. История и философия науки. СПб.: 2011. - 352 с.

Орлов С.В. История философии. Краткий курс. СПб.: 2009. - 192 с.

Ортега-и-Гассет X. Размышления о технике / X. Ортега-и-Гассет // Вопросы философии. - 1993. - № 10. - С. 32-69

Радугин А. А. Философия и наука. Философия: курс лекций. - 2-е изд., перераб. и дополн. - М.: Центр, 2004. - 336 с.

Роль орудия в развитии человека в развитии человека / Э. Капп, Г. Кунов, Л. Нуаре, А. Эспинас. - Л. - 1925. - 168 с.

Родин А.В. Математика Евклида в свете философии Платона и Аристотеля / А.В. Родин. - М.: Наука, 2003. - 230 c.

Стёпина В.С. Новая философская энциклопедия. - М.: Мысль. 2001. - 250 c.

Сколимовски X. Философия техники как философия человека / X. Сколимовски // Новая технократическая волна на Западе. - М.: Прогресс, 1986. - С. 240-249. - 704 с.

Спиркин А.Г. Философия 2-е изд. - М.: Гардарики, 2006. - 736 с.

Философия для технических вузов / В.О. Голубинцев, А.А. Данцев, B.C. Любченко. - 4-е изд., перераб. и доп. - Ростов н/Д: 2008. - 503 с.

Философия / В.Д. Губин, Т.Ю. Сидорина, В.П. Филатов. - М.: ТОН - Остожье, 2001.

Философия науки и техники Учебное пособие / В.С. Степин, В.Г Горохов., М.А. Розов. - М.: Изд-во: Гардарики, 1999. - 400 с.

Нидем Д. Общество и наука на востоке и западе / Д. Нидем // Наука о науке: Сб. науч. статей / Отв. ред. В. С. Швырев. - М.: Наука, 1966. - С. 149-177.

Хабермас Ю. Техника и наука как «идеология» / Перевод с нем. M.J. Хорькова. - М.: Праксис, 2007. - 208 с.

Хайдеггер М. Поворот / Мартин Хайдеггер; пер. В.В. Бибихина // Хайдеггер М. Время и бытие. Статьи и выступления. - М.: Республика, 1993. - С. 253-258.

Хайдеггер М. Время и бытие: Статьи и выступления: Пер. с немецкого. - М.: Республика, 1993. - 447 с. Основной текст: с. 221 - 238, примечания: с. 420-423.

Штрёкер Э. Философия техники: трудности одной философской дисциплины / Э. Штрёкер // Философия техники в ФРГ. - М.: Прогресс, 1989. - С. 54-68.


Теги: Теоретико-методологічні засади у філософії техніки М. Гайдеґґера, Е. Каппа та П. Енгельмейера  Диплом  Философия
Просмотров: 118
Найти в Wikipedia по фразе: Теоретико-методологічні засади у філософії техніки М. Гайдеґґера, Е. Каппа та П. Енгельмейера