Поняття державного регулювання в сфері охорони довкілля

Рейтинг 0/5 (Голосов: 0)

Зміст


1. Поняття державного регулювання в сфері охорони довкілля та його субєкти

. Основні функції державного регулювання в сфері охорони довкілля

. Державний моніторинг навколишнього природного середовища

. Державний облік обєктів, що шкідливо впливають на стан навколишнього середовища. Ведення державних кадастрів природних ресурсів

. Стандартизація і нормування в галузі охорони довкілля

. Задача № 12

Перелік використовуваних нормативно-правових актів та літератури


1. Поняття державного регулювання в сфері охорони довкілля та його субєкти


Охорона довкілля - система заходів щодо раціонального використання природних ресурсів, збереження особливо цінних та унікальних природних комплексів і забезпечення екологічної безпеки. Це сукупність державних, адміністративних, правових, економічних, політичних і суспільних заходів, спрямованих на раціональне використання, відтворення і збереження природних ресурсів землі, обмеження негативного впливу людської діяльності на навколишнє середовище.

Відносини у сфері охорони навколишнього природного середовища у більшості країн світу є предметом державного регулювання.

В Україні охорона навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки життєдіяльності людини є обовязковою умовою сталого економічного та соціального розвитку.

Державному регулюванню підлягають стан навколишнього природного середовища, тобто сукупність природних і природно-соціальних умов і процесів, природні ресурси, як залучені до господарського обігу, так і ті, що на цей час не використовуються в народному господарстві (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліси та інші природні комплекси).

Суть державного регулювання охорони навколишнього природного середовища визначається екологічною політикою держави, яка спрямовується на збереження безпечного для існування живої і неживої природи довкілля, на захист життя та здоровя населення від негативного впливу забруднення навколишнього природного середовища, на досягнення гармонічної взаємодії суспільства і природи, на охорону, раціональне використання й відтворення природних ресурсів.

В основу формування екологічної політики України було покладено базовий принцип, згідно з яким екологічна безпека держави стала важливим елементом і складовою національної безпеки. Положення, що розвивають цей принцип, було закріплено Конституцією України, низкою інших законів та підзаконних нормативно-правових актів.

Одним з основних нормативно-правових актів, що регулюють відносини у зазначеній сфері, є Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" (1991 р.). Цей Закон визначає засади та рамки діяльності щодо захисту довкілля, передбачає реалізацію державних екологічних програм, стверджує право власності на природні ресурси. Законом визначено такі цілі: регулювання захисту довкілля, використання природних ресурсів і підтримання екологічної безпеки; запобігання можливій шкоді довкіллю від економічної та іншої діяльності; збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних обєктів, які є частиною історичної та культурної спадщини України.

Іншими нормативно-правовими актами є: Земельний кодекс України (2001 р.), Водний кодекс України (1995 р.), Лісовий кодекс України (1994 р.), Кодекс України про надра (1994р.), Закони України "Про природно-заповідний фонд" (1992 р.), "Про охорону атмосферного повітря" (1992 р.), "Про тваринний світ" (2001р.), "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" (1995р.), "Про екологічну експертизу" (1995 р.), "Про виключну (морську) економічну зону України" (1995 р.), „Про питну воду та питне водопостачання" (2002 р.), "Про утилізацію радіоактивних відходів" (1995 р.), "Про відходи" (1998 р.) тощо.

Верховною Радою України ратифіковано велику кількість міжнародних договорів у сфері охорони навколишнього природного середовища. Ці договори стосуються глобальних питань захисту довкілля, питань захисту і збереження біологічного, генетичного різноманіття та природних екосистем.

Екологічне регулювання - це система активних законодавчих, адміністративних, економічних заходів і важелів впливу, які використовують державні органи різного рівня для примушування забруднювачів навколишнього природного середовища обмежити викиди шкідливих речовин у природне середовище, а також для матеріального стимулювання сумлінних природокористувачів.

Для запобігання негативному впливу антропогенної діяльності на стан навколишнього природного середовища, а також нераціональному використанню природних ресурсів в Україні застосовуються такі екологічні процедури: екологічна експертиза, екологічний моніторинг, екологічне страхування та екологічний аудит.

Екологічна експертиза є одним із важелів державного регулювання. В Україні здійснюється державна, громадська та інші види екологічної експертизи. Проведення екологічної експертизи є обовязковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності.

Екологічній експертизі підлягають: проекти схем розвитку і розміщення продуктивних сил, розвитку галузей економіки, генеральних планів населених пунктів, схем районного планування та інша передпланова і передпроектна документація; техніко-економічні обгрунтування й розрахунки, проекти будівництва і реконструкції підприємств та інших обєктів; проекти інструктивно-методичних і нормативно-технічних актів і документів, які регламентують господарську діяльність; документація зі створення нової техніки, технології, матеріалів і речовин, у тому числі й та, що купується за кордоном; матеріали, речовини, системи та обєкти, впровадження та реалізація яких може призвести до порушення норм екологічної безпеки та негативного впливу на навколишнє природне середовище.

Моніторинг стану довкілля передбачає систематичне збирання, оброблення, передавання, збереження та аналіз інформації про стан довкілля, прогнозування його змін і розроблення науково-обгрунтованих рекомендацій для прийняття рішень про запобігання негативним змінам стану довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки.

У межах екологічного моніторингу здійснюються: нагляд за якістю повітря, води, ґрунту; радіаційний моніторинг; нагляд за біологічними ресурсами тощо.

Державний контроль за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів (крім надр та лісів), екологічну та в межах своєї компетенції радіаційну безпеку, у сфері поводження з відходами; додержанням правил, нормативів, стандартів; додержанням умов виданих дозволів, лімітів та квот на спеціальне використання природних ресурсів (крім надр та лісів), викиди та скиди забруднюючих речовин у навколишнє природне середовище та допустимі рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів на його стан, транскордонне переміщення обєктів рослинного та тваринного світу; додержанням вимог екологічної та в межах своєї компетенції радіаційної безпеки здійснює Державна екологічна інспекція.

Одним із інструментів державного регулювання відносин у сфері охорони навколишнього середовища є стандартизація й нормування. Державні стандарти у сфері охорони навколишнього природного середовища є обовязковими до виконання.

Регулювання охорони навколишнього природного середовища забезпечується системою екологічних нормативів, яка включає:

нормативи екологічної безпеки (гранично допустимі концентрації забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі, гранично допустимі рівні акустичного, електромагнітного, радіаційного та іншого шкідливого впливу на навколишнє природне середовище, гранично допустимий вміст шкідливих речовин у продуктах харчування);

гранично допустимі норми викидів і скидів у навколишнє природне середовище забруднювальних хімічних речовин, рівні шкідливого впливу фізичних і біологічних факторів.

Екологічні нормативи мають відповідати вимогам охорони навколишнього природного середовища та здоровя людей від негативного впливу його забруднення.

На сьогодні можна стверджувати, що в Україні закладено основи економічного механізму природокористування.

Найважливішими економіко-правовими елементами його є справляння таких платежів: плата за забруднення навколишнього природного середовища; плата за спеціальне використання природних ресурсів; відшкодування збитків за завдану довкіллю шкоду.

Найважливішим засобом державного регулювання відносин у сфері охорони навколишнього природного середовища та розвязання екологічних проблем є програмно-цільове планування, розроблення та реалізація екологічних Державних цільових програм.

В Україні існує система органів управління в галузі охорони навколишнього природного середовища - це юридично самостійні державні, самоврядні й громадські інституції, уповноважені здійснювати організаційно-розпорядчі, координаційні, консультативні, організаційно-експертні, контрольні та інші функції в галузі забезпечення екологічної безпеки, ефективного використання природних ресурсів і охорони навколишнього природного середовища.

Так, функції державного регулювання в галузі охорони навколишнього середовища здійснюють: Кабінет Міністрів України, Уряд Автономної Республіки Крим, обласні, районні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, Міністерство охорони навколишнього природного середовища України, Міністерство охорони здоровя України, Міністерство України з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, Міністерство палива та енергетики України, Державний комітет України по земельних ресурсах, Державний комітет України по водному господарству, Державний комітет лісового господарства України, Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, а також обласні, районні, районні в містах, міські, сільські, селищні ради народних депутатів.

Державне регулювання відносин у сфері охорони навколишнього природного середовища відіграє важливу роль у розвязанні багатьох екологічних проблем, а саме, збереження біологічного різноманіття, вичерпання або надмірне використання не відновлюваних природних ресурсів, порушення унікальних екосистем.

Адміністративні інструменти регулювання охорони навколишнього природного середовища запобігають виникненню екологічних катастроф, забрудненню повітря, води та грунту внаслідок діяльності сільськогосподарських та промислових підприємств, сприяють захисту біологічних видів та заповідних територій, а також регулюють використання не відновлюваних ресурсів.

Застосування економічних інструментів регулювання відносин у сфері охорони навколишнього природного середовища потрібно для стимулювання раціонального використання природних ресурсів, а також для зменшення обсягу викидів та відходів і підвищення конкурентоспроможності екологічно безпечних продуктів.


. Основні функції державного регулювання в сфері охорони довкілля


В екологічних правовідносинах превалюють відносини, що виникають з приводу охорони навколишнього природного середовища, основою виникнення і розвитку яких є інтереси теперішнього і майбутніх поколінь людей, їхні потреби в чистому і здоровому навколишньому природному середовищі.

Охорона навколишнього природного середовища відноситься до глобальних проблем, життєво важливих для всього людства. В період науково-технічного прогресу вплив людини на природу набув величезної сили і глобальних масштабів, Вже немає жодного місця на Землі, де б людина тією чи іншою мірою не впливала на природу. Відповідно зростає роль охорони природи, яка є єдиним джерелом існування громадського суспільства. Природа має величезне соціальне, виробниче, економічне, наукове й оздоровче значення.

Особливо гострою є проблема охорони навколишнього природного середовища в Україні. Винятковою особливістю екологічного стану є ускладнення екологічно небезпечних локальних ситуації після аварії на Чорнобильській атомній електростанції.

Охорона навколишнього природного середовища в нашій державі ще не стала внутрішньою потребою і переконанням багатьох організаторів виробництва і громадян. Ресурсомісткість продукції України перевищує світовий рівень у два-три, а енергомісткість - у шість-дев'ять разів. Техногенний тиск території України у шість-сім разів перевищує рівень розвинутих європейських держав. Це результат того, що довгий час за умови розміщення виробничих сил зовсім не враховувалися потреби охорони навколишнього природного середовища, не запроваджувалися запобіжні заходи щодо недопущення тієї складної екологічної ситуації, в якій опинилась Україна.

Забезпечення охорони навколишнього природного середовища життєво важливе для всіх галузей народного господарства і всіх об'єктів природи: земель, вод, рослинного і тваринного світу, атмосферного повітря, надр і природно-заповідного фонду України.

Гостро стоїть питання про охорону навколишнього природного середовища в промисловості і на транспорті, сільському господарстві, містах та інших населених пунктах, в культурно-побутовій сфері.

Отже, наша держава має розробити чітку політику та програму дій, спрямовані на збереження і відродження довкілля, забезпечення екологічної безпеки України і насамперед її громадян. Йдеться про створення Національної програми охорони навколишнього природного середовища, в основі якої лежатиме нове екологічне законодавство.

У правовій державі законодавству належить визначальна роль у вирішенні масштабних завдань, зокрема в охороні навколишнього природного середовища.

В екологічному праві визначено:

об'єкти природи, що підлягають охороні;

систему державних органів і їхні повноваження у галузі охорони навколишнього природного середовища;

форми і методи охорони природи;

заходи щодо здійснення екологічного контролю та моніторингу у галузі охорони відповідних об'єктів природи.

Екологічне законодавство передбачає певні пріоритети щодо забезпечення охорони навколишнього природного середовища. Зокрема, надається перевага в охороні земель сільськогосподарського призначення, вод питного і лікувально-оздоровчого призначення, лісів першої групи і рідкісних видів рослин і тварин.

В екологічному законодавстві передбачено юридичну відповідальність за екологічні правопорушення і злочини, заходи щодо стимулювання бережливого ставлення до природи. Законодавче закріплення відповідальності й стимулювання та застосування їх на практиці посилює охорону навколишнього природного середовища.

Екологічне право передбачає такий природоохоронний захід, як відтворення відновлюваних природних ресурсів. Широке і постійне відновлення об'єктів природи займає особливе місце в системі охорони навколишнього природного середовища. Адже відновленню підлягають такі важливі ресурси природи, як вода, рослинний і тваринний світ, інші природні ресурси. Взагалі відновлювати треба все, що можна відтворити.

Дуже важливо, щоб норми екологічного права, які спрямовані на відтворення тих чи інших природних ресурсів, активно і бездоганно втілювались у життя державними і господарськими органами. Розраховувати тільки на їх самовідтворення небезпечно.

Екологічне право зміцнює охорону навколишнього природного середовища також тим, що сприяє подоланню екологічного неуцтва й екологічного нігілізму. Низький рівень екологічної культури і свідомості суспільства - одна з вагомих причин кризового екологічного стану, в якому опинилась Україна. Вийти з нього допоможе екологічне право, яке передбачає певні приписи і вимоги до всіх учасників екологічних відносин, формує їх моральне та духовне обличчя.

Знання екологічного права необхідні сьогодні спеціалісту будь-якого профілю і кожному громадянинові, які щоденно вступають в екологічні відносини з навколишнім природним середовищем.

Отже, екологічне право має великі потенційні можливості щодо забезпечення охорони навколишнього природного середовища.

Першоосновою охорони навколишнього природного середовища е розробка і прийняття законодавчих та інших еколого-правових актів.

Основоположне значення для розвитку всієї системи законодавства про охорону навколишнього природного середовища має Конституція України, у ст. 16 якої записано: «Забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави».

Стаття 66 Конституції вказує на те, що «кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі,... відшкодувати завдані ним збитки».

Статті Основного Закону України встановлюють конституційні основи діяльності органів держави в галузі охорони навколишнього природного середовища.

Конституційні положення щодо охорони навколишнього природного середовища знаходять свій розвиток у законодавчих актах про органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські, районні, обласні Ради та їх виконавчі органи, а також в багатьох інших правових актах екологічного спрямування.

Крім норм Конституції, які присвячені охороні навколишнього природного середовища, для розвитку природоохоронного законодавства безпосереднє значення мають і ті норми Основного Закону, в яких вирішуються загальні питання розпитку суспільних відносин.

Зміцненню охорони навколишнього природного середовища сприяє проведена кодифікація законодавства України про землю, її надра, води, ліси, тваринний світ, атмосферне повітря. У відповідних кодексах визначено компетенцію державних органів у галузі регулювання земельних, водних, лісових відносин, передбачено організаційно-правові заходи охорони об'єктів природи і відповідальність за порушення природоохоронного законодавства.

Кодекси про відповідні об'єкти природи та інші кодифікаційні акти сприяють подальшій нормотворчій діяльності в галузі охорони навколишнього природного середовища. Кримінальний кодекс і Кодекс України про адміністративні правопорушення мають природоохоронне значення, передбачають кримінальну і адміністративну відповідальність за правопорушення в галузі охорони природи.

Поряд з кодексами і законами Верховна Рада України приймав постанови природоохоронного спрямування. Це, зокрема, постанова «Про Програму перспективного розвитку заповідної справи в Україні» від 22 вересня 1994 р. Метою цієї Програми є поліпшення умов для збереження територій та об'єктів природно-заповідного фонду як національного надбання, забезпечення подальшого науково обґрунтованого розвитку заповідної справи в Україні. Природоохоронне спрямування має постанова Верховної Ради України від 27 лютого 1997 р., якою була затверджена «Національна програма екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води».

Серед природоохоронних актів важливе місце посідають постанови Кабінету Міністрів України. Здебільшого це акти комплексного спрямування, вони охоплюють широке коло питань, пов'язаних з охороною навколишнього природного середовища. Але мають місце й урядові акти вузького спрямування, які присвячені вирішенню окремо взятих питань з галузі охорони природи.

Охорона навколишнього природного середовища регламентується також нормативними актами міністерств, державних комітетів та інших відомств. Вони приймаються на підставі законів, постанов Кабінету Міністрі України, інших правових актів і спрямовані на їх виконання.

Серед відомчих актів слід назвати акти Міністерства екології та природних ресурсів, Міністерства аграрної політики, Державного комітету лісового господарства, Державного комітету України по земельних ресурсах і Державного комітету водного господарства України.

Широке коло питань в галузі охорони навколишнього природного середовища регулюють нормативні акти місцевих Рад народних депутатів і місцевих державних адміністрацій.

Для забезпечення охорони довкілля важливе значення мають правові акти, що передбачають цивільно-правову та іншу матеріальну відповідальність осіб, які завдали шкоди природі чи здоров'ю громадян у зв'язку з порушенням вимог екологічного законодавства. Факт настання шкоди та її розміри е підставою для визначення характеру правопорушення, видів юридичної відповідальності і міри покарання. Саме ступінь суспільної небезпеки завданої матеріальної шкоди, поряд з цивільною, вимагає застосування також кримінальної або адміністративної відповідальності. Масштаби шкоди визначають міру юридичної відповідальності.

Це підкреслює теоретичне і практичне значення інституту матеріальної відповідальності для зміцнення охорони навколишнього природного середовища.

Поряд з розвитком і зміцненням правової основи охорони навколишнього природного середовища є багато інших чинників охорони, про які вже згадувалося. Головне завдання полягає в тому, щоб значно підвищити дієвість і ефективність усіх природоохоронних заходів. Насамперед треба підняти роль і значення екологічного контролю всіх рівнів - державного, громадського і виробничого.

Необхідно об'єднати зусилля органів, які покликані забезпечувати охорону навколишнього природного середовища, їх діяльність у цій галузі має відзначатися своєю організованістю і цілеспрямованістю.

Вимогливіше належить діяти органам прокуратури, внутрішніх справ і суду, коли йдеться щодо необхідності притягнення до відповідальності осіб, які порушують норми екологічного права.

Разом з тим треба більше уваги приділяти питанням екологізації матеріального виробництва, широкого впровадження новітніх технологій. Зокрема, необхідно впроваджувати екологізацію виробничих процесів в усіх галузях господарської діяльності. За даними статистики, на сьогодні в Україні нагромаджено понад 100 млрд. т різних відходів. Серед них понад 100 млн. небезпечних і токсичних. Усі вони потребують переробки, безпечного складування або утилізації. В основі цієї проблеми - неефективність виробництва. Так, щороку у виробничому процесі використовується 1,3-1,4 млрд. т природних речовин і матеріалів, з них 800 млн. т повертається у вигляді відходів. Показовим у цьому плані є Криворізький рудний басейн. Там сконцентровано найбільшу кількість вторинної сировини, величезні гори якої займають площу понад 160 тис. га.

Екопогізації виробничих процесів мають сприяти еколого-правові норми, які поряд з іншими заходами передбачатимуть матеріальне заохочення і матеріальну відповідальність тих підприємств і осіб, що дбають або навпаки, не дбають про екологізацію виробництва, зменшення відходів та їх утилізацію.

Необхідно переглянути порядок фінансування утилізації відходів. Такі витрати має нести не держава, як це відбувається зараз, а сам виробник. Це сприятиме зменшенню кількості відходів і, відповідно, зменшенню забрудненості оточуючого середовища.

Отже, питання використання вторинної сировини набуває в сучасний період особливого значення.

Охорона навколишнього природного середовища має стати важливою складовою державного плану економічного та соціального розвитку України. Кожне втручання людини в природу має бути в усіх випадках науково обґрунтованим, а протиправне - неодмінно потягнути за собою відповідне покарання.


. Державний моніторинг навколишнього природного середовища


Державна система моніторингу довкілля - це система спостережень, збирання, оброблення, передачі, зберігання й аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розроблення науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття управлінських рішень про запобігання негативним змінам довкілля та дотримання вимог екологічної безпеки. Вона створюється з дотриманням міжнародних вимог і є сумісною з аналогічними міжнародними системами.

Структура та рівні державної системи моніторингу довкілля передбачають розбудову таких видів моніторингу навколишнього природного середовища (НПС) в Україні:

загальний (стандартний) моніторинг НПС - це оптимальні за кількістю параметрів спостереження в пунктах, об'єднаних в єдину інформаційно-технологічну мережу, що дають змогу розробляти управлінські рішення на всіх рівнях;

оперативний (кризовий), сутність якого полягає у спостереженнях за спеціальними показниками на цільовій мережі пунктів у реальному масштабі часу за окремими об'єктами та джерелами підвищеного екологічного ризику в окремих регіонах, котрі визначено як зони надзвичайної екологічної ситуації, а також у районах аварій із шкідливими екологічними наслідками з метою забезпечення оперативного реагування на кризові ситуації та прийняття рішень щодо їх ліквідації, створення безпечних умов життєдіяльності;

фоновий (науковий) моніторинг НПС - спеціальні високоточні спостереження за всіма компонентами природного довкілля, а також за характером, складом, кругообігом та міграцією забруднювальних речовин, за реакціями організмів на забруднення на рівні окремих популяцій, геосистем і біосфери в цілому. Так моніторинг здійснюється у природних та біосферних заповідниках і на інших територіях, що охороняються.

В Україні є розвинута нормативно-правова база для проведення геоекологічного моніторингу. Постановою Кабінету Міністрів затверджене "Положення про державну систему моніторингу довкілля" від 30 березня 1998 p., яке визначає порядок створення та функціонування Державної служби моніторингу довкілля (ДСМД). ДСМД - це система установ, які збирають, аналізують, зберігають і поширюють інформацію про стан довкілля, прогнозують його зміни та надають науково обґрунтовані рекомендації для прийняття відповідних рішень ДСМД - складова національної інформаційної інфраструктури, що є відкритою інформаційною системою. Пріоритет її функціонування - захист життєдіяльності громадян і суспільства загалом, збереження природних екосистем, запобігання кризовим змінам у довкіллі та виникненню надзвичайних екологічних ситуацій антропогенно-техногенного походження.

Система державного моніторингу довкілля контролює об'єкти трьох масштабних рівнів:

) локального - територію окремих об'єктів (підприємств, міст, ландшафтів та їх складових);

) регіонального - територію економічних і природних регіонів та адміністративно-територіальних одиниць;

) національного - територію країни загалом.

Створення і функціонування ДСМД мають на меті інтеграцію екологічних інформаційних систем, що охоплюють певні території, ґрунтуються на принципах узгодженості нормативно-правового й організаційно-методичного забезпечення, сумісності технічного, інформаційного та програмного забезпечення її складових (рис. 1).

Моніторинг здійснюють суб'єкти моніторингу за загальнодержавною та регіональними (місцевими) програмами реалізації відповідних природоохоронних заходів (табл. 14.1). Фінансуються роботи зі створення і функціонування ДСМД та її частин за рахунок коштів, передбачених у державному та місцевих бюджетах згідно з чинним законодавством. Суб'єкти моніторингу забезпечують:

- удосконалення підпорядкованих їм мереж спостережень за станом довкілля;

уніфікацію методик спостережень і лабораторних аналізів, приладів та систем контролю;,

створення банків даних для наступного їх багатоцільового колективного використання за допомогою єдиної комп'ютерної мережі, що забезпечує автономне і спільне функціонування складових цієї системи та її зв'язок з іншими інформаційними системами, котрі діють в Україні та за кордоном.


Рис. 1. Узагальнена структура моніторингу навколишнього природного середовища

Таблиця 1. Суб'єкти моніторингу довкілля в Україні та об'єкти їхніх спостережень

Суб'єкт моніторингу Об'єкт моніторингуМіністерство охорони навколишнього природного середовищаАтмосферне повітря, джерела викидів в атмосферу, поверхневі води загалом, підземні води, джерела скидів стічних вод загалом, ґрунти загалом, ландшафти, наземні та водні екосисте-1 ми, об'єкти поховання радіоактивних відходівМНС України (Міністерство надзвичайних ситуацій - у зонах радіоактивного забрудненняАтмосферне повітря, джерела викидів в атмосферу, поверхневі води загалом, підземні води, джерела скидів стічних вод загалом, ґрунти загалом, ландшафти, наземні та водні екосисте-1 ми, об'єкти поховання радіоактивних відходівМОЗ України (Міністерство охорони здоров'я - у місцях проживання і відпочинку населення)Атмосферне повітря, поверхневі води загалом, морські води, питна вода, ґрунти загалом, абіотичні фактори в місцях проживання людейМіністерство аграрної політики УкраїниПоверхневі води сільськогосподарського призначення, ґрунти сільськогосподарського використання, сільськогосподарські рослини та продукти з них, сільськогосподарські тварини 1 га продукти з нихДержавний комітет лісового господарства УкраїниҐрунти земель лісового фонду, лісова рослинність, мисливські твариниДержавний комітет України з водного господарстваПоверхневі води в зонах впливу АБС, у прикордонних зонах і місцях їх інтенсивного виробничого використання, ґрунтові та морські води, зрошувані й осушені землі, прибережні зони поверхневих водоймДержавний комітет земельних ресурсів УкраїниҐрунти загалом, ландшафти, зрошувані та осушені земліДержавний комітет України з будівництва, архітектури та житлової політикиҐрунтові води, питна вода централізованих систем водопостачання, стічні води міської каналізаційної мережі та очисних споруд, зелені насадження у містах і селищах міського типу

Отже, організацію спостережень у системі ДМНПС у межах своїх повноважень здійснюють міністерства та відомства (суб'єкти моніторингу).

охорона довкілля державний регулювання

4. Державний облік обєктів, що шкідливо впливають на стан навколишнього середовища. Ведення державних кадастрів природних ресурсів


Стаття 24 Закону України про охорону навколишнього природного середовища передбачає, що об'єкти, що шкідливо впливають або можуть вплинути на стан навколишнього природного середовища, види та кількість шкідливих речовин, що потрапляють у навколишнє природне середовище, види й розміри шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього підлягають державному обліку.

Підприємства, установи та організації проводять первинний облік у галузі охорони навколишнього природного середовища і безоплатно подають відповідну інформацію органам, що ведуть державний облік у цій галузі.

Збір, обробка і подання відповідним державним органам зведеної статистичної звітності про обсяги викидів, скидів забруднюючих речовин, використання природних ресурсів, виконання завдань по охороні навколишнього природного середовища та іншої інформації, ведення екологічних паспортів здійснюється за єдиною для республіки системою в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

Раціональне використання водних ресурсів є складовою частиною охорони природних ресурсів.

Природні ресурси - це національне багатство України, основа забезпечення життєдіяльності населення. Саме тому, розуміючи значимість та унікальність природних ресурсів на державному рівні, необхідно розглядати питання, що стосуються оцінки їхнього стану, ступеня вивченості, інвентаризації, обліку, моніторингу, охорони і контролю за їхнім використанням.

Одним з важливих завдань у галузі охорони природи є створення і розвиток системи кадастрів природних ресурсів.

Кадастри природних ресурсів - систематизовані зведені дані, які якісно і кількісно характеризують визначені види природних ресурсів, містять фізико-географічні характеристики, класифікації, відомості про динаміку, ступінь вивченості, еколого-економічної значимості тих чи інших об'єктів і ресурсів. Додатково кадастри налічують картографічні і статистичні матеріали, подають рекомендації з використання природних ресурсів, заходи щодо їхньої охорони та іншу інформацію.

З метою забезпечення збору, обробки, збереження та аналізу інформації про стан навколишнього природного середовища, прогнозування його змін і розробки науково обґрунтованих рекомендацій для прийняття ефективних управлінських рішень в Україні створюється система державних кадастрів природних ресурсів. Вона забезпечує взаємну інтеграцію, комплексність, доступність та оперативність надання відомостей про природні ресурси органам державної влади й управління, суб'єктам природокористування загалом.

Державні кадастри провадять у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Законодавством незалежної України передбачено створення і ведення ряду державних кадастрів:

державний земельний кадастр;

державний водний кадастр;

державний лісовий кадастр;

державний кадастр родовищ і проявів корисних копалин;

містобудівний кадастр населених пунктів;

державний кадастр природних територій курортів країни;

державний кадастр природних лікувальних ресурсів;

державний кадастр тваринного світу;

кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду;

регіональні кадастри природних ресурсів.


5. Стандартизація і нормування в галузі охорони довкілля


Закон України про охорону навколишнього природного середовища в розділі 7 - Стандартизація і нормування в галузі охорони навколишнього природного середовища в ст. 31 визначає, що екологічна стандартизація і нормування проводяться з метою встановлення комплексу обов'язкових норм, правил, вимог щодо охорони навколишнього природного середовища, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки.

Державні стандарти в галузі охорони навколишнього природного середовища є обов'язковими для виконання і визначають поняття і терміни, режим використання й охорони природних ресурсів, методи контролю за станом навколишнього природного середовища, вимоги щодо запобігання забрудненню навколишнього природного середовища, інші питання, пов'язані з охороною навколишнього природного середовища та використанням природних ресурсів.

Екологічні стандарти розробляються і вводяться в дію в порядку, що встановлюється законодавством України.

Екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди у навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних та біологічних факторів.

Законодавством України можуть встановлюватися нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи.

Екологічні нормативи повинні встановлюватися з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних та санітарно-протиепідемічних правил і норм, гігієнічних нормативів.

Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних та біологічних впливів на нього є єдиними для всієї території України.

У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.

Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів та іншими уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України.


. Задача № 12


До обласної ради надійшли матеріали від райради про створення на базі існуючого курорту „Сатанів курортополіса загальнодержавного значення з метою поліпшення організації курортно-лікувальної справи, залучення іноземних інвестицій і раціонального використання природних лікувальних властивостей курортної зони, запровадження найефективніших методів лікування і оздоровлення населення.

У процесі розгляду матеріалів було встановлено, що згідно з техніко-економічним та екологічним обґрунтуванням передбачається створити курортологічний центр для здійснення спеціального управління курортополісом та координації впровадження науково-технічних інновацій, будівництва курортної поліклініки, галереї споживання лікувальних вод та системи садово-паркових споруд для оздоровлення населення.

У другій зоні відповідно пропонується розмістити мережу інженерних і спеціальних обєктів для збирання мінеральних вод з природних джерел та культурно-оздоровчих процедур, збудувати протиерозійні споруди, систему розселення для працівників курортополіса в місцях гірського скупчення зелених насаджень, фунікулер для відпочиваючих та прийняття бальнеологічних процедур у гірській частині курорту.

Для іноземних інвесторів створюється система пільг житлово-комунального, податкового, фінансового та лікувально-оздоровчого характеру, зокрема звільнення від сплати земельного податку та інших платежів за використання природних властивостей курортної зони.

Санітарний лікар, начальник управління екологічної безпеки та прокурор області заперечили проти вказаного обґрунтування, вважаючи його таким, що суперечить чинному природоохоронному законодавству.
Незважаючи на ці заперечення, обласна рада народних депутатів схвалила зазначені матеріали, які у подальшому опротестував прокурор області. Окреслити коло суспільних правовідносин.

Чи підлягає протест прокурора області задоволенню?

Вирішити справу.

Відповідь:

Коло суспільних відносин в даному випадку є еколого-правовим, адже відносини стосуються перш за все екологічних обєктів.

Пункт 6 ст. 138 Конституції України визначає, що до відання Автономної Республіки Крим належить: визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів.

Разом з тим, серед повноважень обласних рад відсутні повноваження, щодо визнання статусу місцевостей як курортів; встановлення зон санітарної охорони курортів.

Окрім того, чинне законодавство України не передбачає для іноземних інвесторів створюється система пільг житлово-комунального, податкового, фінансового та лікувально-оздоровчого характеру, зокрема звільнення від сплати земельного податку та інших платежів за використання природних властивостей курортної зони.

Інвестиційні пільги чітко та гарантії чітко прописані в законах України, а тому тільки вони можуть бути застосовні до іноземних інвестицій.

Отже, протест прокурора області підлягає задоволенню.


Перелік використовуваних нормативно-правових актів та літератури


1.Конституція України. - 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - 141 с.

2.Закон України "Про охорону навколишнього природного середовища" від 25.06.91 // Відомості Верховної Ради України, 1991, № 41 (08.10.91), ст. 546.

.Аграрное, земельное и экологическое право Украины. Общие части учебных курсов: Учебное пособие / Под ред. Погребного А.А. и Каракаша И.И.- X.: ООО «Одиссей», 2000. - 547 с.

.Алексеев С.С., Яковлєв В.Ф. Гражданское право и современность// Советское государство и право. - 1984. - № 3.

.Андрейцев В.И. Правовое обеспечение экологической экспертизы проектов.- Киев.,1990.- 168 с.

.Андрейцев В.І. Екологічне і земельне право.-К.: Юрінком Інтер,1998.-272 с.

7.Андрейцев В.І. Екологічне право: Особлива частина.-К.: Істина. 2001,- 554 с.

.Андрейцев В.І. Екологія і еколого-правова відповідальність. -К.: 2007.- 48 с.

9.Бабяк О.С. Екологічне право України: Навч. посібник. К.: АТІКА. 2000. - 215 с.

.Бойчук Д.Д., Соломенко Е.Н.: Екологія і охорона навколишнього середовища. - Суми: ВТД Університетська книга 2002. - 284 с.

.Гетьман А.П. Процессуальные нормы и отношения в экологическом праве. - Х., 1994.

.Государственное управление охраной окружающей среды в республике. Отв. Ред. Шемшученко Ю.С.- Киев. Наукова думка, 1990 - 220 с.

.Дмитренко І.А. Екологічне право України.: Підручник. - друге видання.- К.: Юрінком Інтер, 2001.

.Екологічне законодавство України: відп. ред.. І.О. Звець. - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 384 с.

.Екологічне право України. Академічний курс: Підручник.-друге видання/ За заг.ред. Ю.С. Шемшученка.-К.:ТОВ «Видавництво «Юридична думка».- 2008.

.Екологічне право України: Підручник / За ред. В.К. Попова, А.П. Гетьмана. - X.: Право, 2001. - 584 с.

.Екологічне право України: Підручник для студентів юрид. вищ. навч. закладів / А.П. Гетьман, М.В. Шульга, В.К. Попов та ін..; За ред.. А.П. Гетьмана та М.В. Шульги . - Харків.: 2005. - 382 с.

.Екологічне право. Навч. посібник. / Под ред. Тищенко Г.В. - К.: ЮМАНА, 2006. - 482 с.

.Збірник міжнародно-правових актів у сфері охорони довкілля.- Львів, 2002.

.Карпачова Н. Стан дотримання та захисту прав і свобод людини в Україні: Перша щорічна доповідь Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. - К.: ВАТ "Книжкова друкарня Наукової книги", 2000. - 377 с.

.Лопатин В.Н. Экологическая безопасность: проблемы конституционной законности// Государство и право. - 2004.-№2.

.Мачуська І.Б. Екологічне право: навч. посіб. / І. Б. Мачуська ; ДВНЗ "Київ. нац. екон. ун-т ім. В. Гетьмана". - К. : КНЕУ, 2009. - 301 с.

.Міжнародний пакт про громадянські і політичні права, Міжнародний пакт про соціальні, економічні і культурні права // Рабінович П. М., Хавронюк М. І. Права людини і громадянина: Навчальний посібник. - К.: Атіка, 2004. - 412 с.

.Пейчев К.П. Екологічне право України : конспект лекцій для студ. юрид. спец. / К.П. Пейчев ; Харк. нац. ун-т ім. В.Н. Каразіна. - Х. : ХНУ ім. В.Н. Каразіна, 2008. - 188 с.

.Право довкілля (екологічне право): навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / П.Д. Пилипенко [та ін.] ; за ред. д-ра юрид. наук, проф. П.Д. Пилипенка ; Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. - К. : Ін Юре, 2010. - 400 с.

.Сурілова О.О. Порівняльне екологічне право: навч. посіб. / О.О. Сурілова ; Одес. нац. юрид. акад. - О. : Фенікс, 2010. - 219 с.


Теги: Поняття державного регулювання в сфері охорони довкілля  Контрольная работа  Экология
Просмотров: 268
Найти в Wikipedia по фразе: Поняття державного регулювання в сфері охорони довкілля